Історія української культури

Март 21, 2011 по admin Комментировать »

ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

1. Історичні передумови виникнення української культури.

2. Культура дохристиянської Русі.

3. Вплив християнства на культуру Київської Русі.

4. Культура Галицької-Волинської Русі.

1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

В умовах розбудови суверенної Української держави, відродження національної
культури особливе значення має об'єктивне висвітлення етногенезу українського
народу, визначення місця даного етносу в колі слов'янських народів, його зв'язків
з найдавнішими етапами історії.

З проблемою етногенезу слов'ян тісно пов'язана проблема прабатьківщини українського
народу. Існують дві протилежні теорії: міграційна і автохтонна. Перша з них
побудована на визнанні руху як керівної засади етногенетичного процесу. Згідно
з даною теорією, слов'янство виникло в Прибалтиці, яка мала би бути першою батьківщиною
слов'ян. Потім вони рушили на південь у віслянський басейн, а пізніше — на схід
у басейн середнього Дніпра. Внаслідок слов'яни поділилися на західних і південно-східних.

Друга теорія — автохтонізму стверджує, що слов'яни були незмінними жителями
тієї самої території з часів неоліту. Змінювались культури, але етнос залишався
той самий. Отже, слов'яни — це автохтони-аборигени, а їх прабатьківщиною було
межиріччя Одри і Вісли, або середнє Наддніпров'я. Тут слід згадати, що «Повість
временних літ» виводить праукраїнські слов'янські племена з-над Дунаю. Тезу
про «дунайську епоху» в житті праукраїнських слов'ян висунув ще М. П. Драгоманов
у 70-х роках XIX ст., а М. С. Грушевський називає добу українського розвитку
(IV—IX ст. н. е.) «чорноморсько-дунайською».

Висувалася також, як компромісна, гіпотеза про прабатьківщину слов'ян між
Дніпром і Віслою. Ю. Кухаренко, І. Русанова вважали, що вона — на західному
Поліссі; І. Ляпушкін — на Прикарпатті; І. Вернер — у верхів'ях Дніпра, Десни
й Угри; А. Попов — у нижній течії Дунаю; М. Рудницький — на південному узбережжі
Балтійського моря[1].

У визначенні українців як частини загальнослов'янського масиву визначну роль
відіграв відомий український археолог В. В. Хвойка (1850—1914 рр.). У своєму
епохальному дослідженні «Поля погребений в среднем Поднепровье». (1901 р.) він
виступив з твердженням про етнічну тотожність слов'ян Київської Русі та неолітичної
людності середнього Наддніпров'я, зокрема носіїв трипільської культури, Його
теорію прийняли з різними інтерпретаціями і доповненнями такі авторитетні дослідники
праісторії та етногенезу українців, як В. М. Щербаківський, Я. Пастернак, М.
Д. Брайчевський, В. М. Петров[2].
Це підтверджують наукові дані антропологів, які встановили, що на території
історичного слов'янства на початку нашої ери в основному були поширені ті самі
європеоїдні расові типи, як і в епоху пізнього неоліту[3].

Приблизно в ІІІ тис. до н. е. на всій Україні, де розгорталася трипільська
культура, появились нові поселенці. За рівнем культури вони стояли нижче від
трипільців, але були більш войовничі й підкорили їх. Пришельці вміли обробляти
мідь (мідний вік на Україні датується 3300— 2800 рр. до н. е.), згодом до неї
почали додавати олово і одержали бронзу – метал міцніший за мідь (бронзовий
вік на Україні датується 2800—1200 рр. до н. е.). Мистецтво епохи бронзи представлене
численними золотими виробами у формі діадем, стилізованих фігурок хижаків, де
помітний вплив трипільського мистецтва. Змінюється також кераміка: поряд зі
шнуровим орнаментом з'являються геометричні форми: трикутники, кола, зиґзаґи
якими прикрашали посуд.

На кінець бронзового віку на Україні припадає поява у Північному Причорномор'ї
кіммерійців - першого народу на українському терені, ім'я якого зберегла історія.
Хронологічно культура кіммерійців охоплює період з 1500 по 700 рр. до н. е.
Вони мали укріплені городища. У кіммерійців були складні ритуальні обряди: вони
ховали небіжчиків і мали некрополі. Кіммерійці характеризуються табунним скотарством,
високою культурою бронзи та кераміки з кольоровими інкрустаціями. Їх культуру
слід вважати продовженням трипільської.

Треба зазначити, що в період кіммерійської культури на Україні у вжиток входить
залізо, яке витісняє дорожчу бронзу (залізний вік на Україні датується XII ст.
до н. е. - IV ст. н. е.). Спостерігається подальше вдосконалення засобів виробництва.
Тоді ж постають численні городища, окопані ровами й обнесені валами.

З іранських племен, що побували в Україні у VIII - II ст. до н. е., найбільше
культурних пам'яток залишили після себе скіфи. У південній право- і лівобережній
Україні знайдені величезні кургани, де хоронили скіфських царів. Скіфське мистецтво
було своєрідним і відіграло важливу роль у формуванні слов'янської культури
і житлового будівництва. Тут слід згадати і скіфську кераміку, прикрашену заглибленим
геометричним узором, і скіфське декоративне мистецтво, основою якого є зображення
тварин.

Скіфи користувалися всіма формами посуду, виробленого трипільцями. Гребінцевий
орнамент був провідною формою в трипільській, кіммерійській і анто-слов'янській
культурі. Він зберігся майже незмінним до наших днів і є національною формою
виробів української кераміки.

З початком грецької колонізації Причорномор'я (VII ст. до н. е.) на скіфів
усе більшою мірою впливає антична культура. Традиції скіфського мистецтва продовжували
сармати, які витіснили скіфів з південних степів України.

Прямим джерелом античних традицій в українській культурі були грецькі міста-колонії:
Тіра - в гирлі Дністра; Ольвія — в гирлі Бугу; Херсонес, Феодосія, Пантікапей
— в Криму та ін. Між метрополією і колоніями розвивалася жвава торгівля. Вплив
грецьких колоній на місцеве населення позначився передусім на виробництві посуду,
ювелірних виробів, предметів домашнього вжитку, будівельній техніці. У формах
архітектури античного періоду Причорномор'я переважає іонійський стиль, а згодом,
в елліністичній добі - дорійський та коріпфський. Пам'ятки мистецтва грецьких,
колоній, дійшли до нас у формі скульптур, численних теракотових фігурок, настінних
розписів, ювелірних виробів, надгробних рельєфів, мармурових різьблених саркофагів
та ін.

Отже, грецькі колонії відіграли велику роль в історії України, поширюючи
серед населення високу культуру Еллади.

Значний вплив на розвиток української культури мали античні традиції Риму.
Ці впливи, зокрема, помітні в І – II ст. н. е., коли кордони Римської імперії
наблизились до українських територій. В той час між Україною і Римом встановилися
тісні торговельні й культурні зв'язки. В римських скарбах з II ст., знайдених
на Україні, крім монет і металевих прикрас зустрічається також скляний посуд
римського походження і римські емалі. Наближення римлян до українських територій
стало причиною популяризації тут християнства.

На початку III ст. н. е. Південну Україну захопили германські племена готів
(ост-готів), підкоривши собі як тубільців, так і сарматсько-скіфське населення.
Готи засвоїли скіфсько-сарматську і грецьку культури, прийняли християнство.
Вони мали, вплив на слов'ян, особливо в ділянці військової організації.

З IV ст. починається велика міграція народів зі сходу. Через Україну проходять
тюркські племена гуннів, які розгромили Готську державу у 375 р. Східні слов'яни,
що жили на території, сучасної України, починаючи з IV ст., об'єдналися в державну
формацію антів. Слід зазначити, що готський історик Йордан усіх слов'ян називає
венедами, які діляться на склавінів (південно-західна група) і антів[4].
Отже, антів можна назвати предками українців, які, на думку М. Чубатого, «створили
союз племен, до якого північні сусіди ніколи не належали»[5].

Реклама

Добавить комментарий

Вы должны войти на сайт чтобы оставить комментарий.
коляски everflo в интернет-магазине. . перевод договора на испанский, visa.