Архив за ‘Біологія’ категория

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 30 »

Чай китайський, часник городній, чебрець плазкий

Декабрь 29th, 2010

Thea sinensis

Вічнозелений, галузистий, до 150 см заввишки кущ, родини чайних. Листки чергові, видовжено-овальні, цілісні, до 8 см завдовжки, 4 см завширшки, зверху темно-зелені, зісподу світло-зелені. Квітки правильні, двостатеві, поодинокі або по 2 - 5 в пазухах листків; пелюстки білі, рідше рожеві. Цвіте у червні - липні. Плід - коробочка.
Батьківщина чаю - гірські ліси Південного Китаю та Індокитайського півострова. Вирощують чай в Грузії, Азербайджані, Краснодарський край. На території Закарпаття чайна плантація розташована в районі червоної гори м. Мукачево.
Відомо багато легенд про чай. Одна з них оповідає, як якийсь святий, що жив багато віків тому, посилено молився й постився. Якось, не витримавши боротьби з утомою він заснув і проспав цілу добу. Прокинувшись, він так розгнівався на свої повіки, що вирвав їх та кинув на землю. І ... кожна повіка дивним чином перетворилася на кущ.
У Європі дізналися про чай тільки в середині ХVІІ ст. Вперше його завезли сюди 1602 р. на кораблях голандської компанії. Але тоді, як це часто трапляється, він не набув популярності. До Франції чай потрапив тільки через 34 роки.
Вирощують чай заради верхівкових частин пагонів (флешів). Якщо листя і флеші сушити відразу після збирання, то одержують зелений чай. Щоб одержати чорний чай, сировину спочатку піддають ферментації.
У листі чаю є дубильні речовини, алкалоїди (кофеїн, теофілін, теобромін, ксантин, аденін, гіпоксантин та інші), флавоноїди, ефірна олія, аскорбінова кислота, вітаміни (тіамін, рибофлавін, філохінон, рутин, нікотинова кислота) мінеральні та дубильні речовини.
Цілющі властивості чаю зумовлюються всім комплексом речовин, що в ньому є. Стимулюючі властивості чаю зумовлені в основному кофеїном. Кофеїн збуджує центральну нервову систему і діяльність серця, підвищує артеріальний тиск, зменшує проникливість судинної стінки, розширює судини головного мозку, печінки, нирок, посилює діурез, пригнічує розвиток мікроорганізмів, має радіопротекторну та антиоксидантну дію.
Внутрішньо - настій зеленого чаю (2 ч ложки сировини на 200 мл окропу настояти 10 хв, процідити) пити по 50 мл тричі на день.
Зовнішньо - компреси, примочки і промивання настоєм зеленого чаю (1 ч ложку на 200 мл окропу, настояти 5 хв, процідити і охолодити до кімнатної температури).

ЧАСНИК ГОРОДНІЙ
(часник, часнок, чеснок, чісник, чіснок, чосник)
Allium sativum

Багаторiчна трав'яниста рослина родини лiлiйних. Цибулина яйцеподібна, складається з численних бiлих сидячих цибулинок, умiщених в загальну бiлу, сiрувату або рожеву оболонку. Стебло (квiткова стрiлка) безлисте, до 100 см заввишки, у верхнiй частинi здебiльшого зiгнуте кiльцем. Листки прикореневi, лiнiйні, виходять з цибулини й обгортають своїми пiхвами квiткове стебло. Квiтки правильнi, двостатевi, зiбранi в зонтикоподібне суцвiття; оцвiтина проста, вiночкоподібна. Цвiте у червнi - серпнi. Плід - коробочка.
Часник культивують як лiкарську та овочеву рослину.
З лiкувальною метою використовують свiжi цибулини.
Цибулини часнику мiстять глiкозиди (алiїн), вiтамiни групи В, РР, С, фiтостерини, сiрковмiснi сполуки, мінеральні речовини (калiй, натрiй, залiзо, селен, цинк, мiдь, йод та iншi).
Часник городнiй стимулює видiлення шлункового соку i жовчi, посилює перистальтику кишечника, знижує артерiальний тиск, збiльшує амплiтуду i сповiльнює ритм серцевої дiяльностi, пiдвищує дiурез, розрiджує мокротиння, пригнiчує рiст злоякiсних пухлин, стимулює статеву дiяльність.
Застосовують часник при вiдсутностi апетиту, порушеннi травлення, атонiї шлунково-кишкового тракту, гастритах з пониженою кислотнiстю, атеросклерозi, гiпертонiчнiй хворобi, набряках, неврозах, колiтах, злоякiсних пухлинах.
Мiсцево використовують при себореї, гнiйних ранах, плішивості, випадiннi волосся, облисiннi.
Внутрiшньо - одноразове вживання 2 - 3 зубцiв часнику в їжу (добова доза). Настiй зібців часнику (1 ч ложка потовченого часнику настоювати годину в 400 мл холодної кип'яченої води) пити по 3 ст ложки тричі на день до їди. Настоянку часнику на горiлцi (1:5) приймати по 15 крапель тричі на день до їди.
Настій часнику використовують для підвищення захисних сил організму (імунітету). Для цього взяти 5 зубців часнику розтерти з дрібно нарізаним лимоном разом з цедрою, додати 500 мл охолодженої кип'яченої води, закрити і поставити в темне місце на 4 дні. Приймати виготовлену суміш по 1 ст ложці раз на день натще за 20 хв до сніданку.
Для очищення органiзму вiд жирових i вапнових відкладень, покращення обмiну речовин, запобiгання розвитку iнфаркту мiокарда, гіпертонічної хвороби, стенокардiї, атеросклерозу, склерозу судин, захворювань печінки, злоякiсних пухлин, омолодження органiзму готують таку суміш: 350 г ретельно помитого i почищеного часнику нарізати або потовкти у фарфоровiй ступцi. 200 г цiєї маси помiстити в порцеляновий посуд, додати 200 мл 96% розчину спирту, щiльно закрити i поставити в темне прохолодне мiсце на 10 днiв. Потім сумiш процiдити. Через 2 - 3 днi почати лiкування. Вживати потрiбно по краплям разом 50 мл із холодного молока за 30 хв до їди, за схемою, наведеною у таблицi.

Днi та дози застосування настоянки часнику

Днi

Кількість крапель

Вранці

В обід

У вечері

1-й

1

2

3

2-й

4

5

6

3-й

7

8

9

4-й

10

11

12

5-й

13

14

15

6-й

15

14

13

7-й

12

11

10

8-й

9

8

7

9-й

6

5

4

10-й

3

2

1

Якщо сік ще залишився, то його приймають до кiнця по 25 крапель ранком, в обiд i ввечері, до повного використання мiкстури.
Перед вживанням необхiдно збовтувати.
Повторний курс лiкування можна повторити не ранiше нiж через 5 рокiв.
Зовнiшньо - аплiкацiї на дiлянки шкiри. Iнгаляцiї i тампони в нiс застосовують при простудах.
Позбутися запальних болючих мозолів допомагає така мазь 2 головки часнику спекти, розтерти і змішати з такою ж кількістю вершкового масла. Розпарити місце, де утворилися, мозолі змастити виготовленою маззю, зверху покласти листок подорожника. Пов'язку необхідно змінювати тричі на день.

ЧЕБРЕЦЬ ПЛАЗКИЙ
(васильки, верест, матердушка, тим'як повзучий, цебрець, цебрики,
цебричок, цибрик, щабрик, щебрець, щибрець, щобрик, чабер, чабрик,
чебер, чебрець боровий, чепник, чибрик полонинський, чобрик)
Thymus serpiyllum
width="140" height="263" src="images/referats/458/image001.jpg">

Багаторiчний низенький, до 20 см, з приємним запахом пiвкущик родини губоцвiтих. Головне стебло тоненьке, повзуче, вкорiнене, закiнчується лежачим неплідним пагоном. Квiтконоснi гiлочки круглястi, прямостоячi, навкруг опушенi. Листки супротивнi, короткочерешковi, свiтло-зеленi. Квiтки неправильнi, рiзноріднi (або двостатевi), зiбранi у видовжене переривчасте з несправжнiми кiльцями суцвiття; вiночок блiдо-бузковий, двогубий. Цвiте у червнi - липнi. Плід складається з 4 однонасiнних горiшкоподібних часток.
Росте в сухих мiшаних i хвойних лiсах, на узлiссях, галявинах, серед чагарникiв, на схилах.
Для виготовлення галенових препаратiв збирають траву в перiод цвiтiння.
Трава чебрецю мiстить ефiрну олiю, флавоноїди, дубильнi та гiркi речовини, органiчнi кислоти.
Препарати чебрецю плазкого мають антибактерiальну, заспокiйливу,спазмолітичну, знеболюючу, вiдхаркувальну дiю, посилюють видiлення шлункового соку.
Галенові препарати застосовують при коклюшi, кашлi, бронхiтах, бронхіальній астмi, атонiї кишечника, виразковiй хворобi шлунка i дванадцятипалої кишки, анемiї, зобі, артритах, ревматизмi, невралгiї, набряках, злоякiсних пухлинах внутрiшнiх органiв.
Мiсцево галенові препарати чебрецю використовують при дерматитах, гнiйних ранах i виразках, запальних процесах пiхви у жiнок, геморої.
У побутi траву чебрецю застосовують як пряну рослину (служить приправою до м'ясних блюд).
Внутрiшньо - настiй трави чебрецю (2 ст ложки сировини на 500 мл окропу) приймати по 2 ст ложки 4 рази на день до їди. Сироп iз трави чебрецю (2 ст ложки трави залити окропом, настоювати 1 год, процiдити, додати 300 г цукру або меду, прокип'ятити) вживати по 1 ч ложцi 4 рази на день при кашлi. Настоянку трави чебрецю (1:5) приймати по 15 крапель.
Для лiкування алкоголiзму необхiдно взяти 4 ст ложки трави чебрецю і 1 ст ложку трави полину на 200 мл окропу, кип'ятити 5 хв. Вiдвар трави чебрецю плазкого (1:10) приймати по 1 ст ложцi тричі на день протягом трьох мiсяцiв. Галенові препарати чебрецю плазкого швидко знiмають явища абстиненцiї, при цьому зникають напруження i неприємнi вiдчуття в дiлянцi серця i кiнцiвках. У багатьох випадках при лікуванні алкоголізму уже через 12 днiв пiсля прийому вiдвару зникає потяг до спиртних напоїв.

Аніс звичайний, арніка, артишок посівний

Декабрь 28th, 2010

АНІС ЗВИЧАЙНИЙ
(ганиж, ганиш, ганус)
Anisum vulgare
Анис обыкновенный

Однорiчна трав'яниста рослина родини селерових. Стебло борознисте, зверху розгалужене. Листки троякi: нижнi - довгоче-решковi, цiлiснi, округлi, глибокопилчастi; серединнi - плоскі, перистi; верхнi - тричiперисторозсiченi. Квiтки п'яти-пелюстковi, дрiбнi, бiлi, в складних зонтиках. Цвiте у червнi - липнi. Плід - двосiм'янка.

Вирощують як лiкарську, ефiрноолiйну, пряну рослину.

Використовують плоди анiсу. Збирають, коли дозрiє половина плодiв.
Плоди анiсу мiстять жирну олiю, бiлковi речовини, фурокумарини, ефiрну олiю до складу якої входять анетол, анiсовий альдегiд, кетон.
Препарати анiсу проявляють вiдхаркувальну, антисептичну, протизапальну, антиспастичну дiю. Позитивно впливає анiс при запальних процесах дихальних шляхiв (бронхiт, бронхiальна астма, бронхопневмонiя, ларингiт, трахеїт, коклюш), ентеритi, колiтi. Стимулює видiлення молока у матерiв-годувальниць. Плоди анiсу входять до складу грудного елiксиру та шлункового чаю.

Внутрiшньо - настiй плодiв анiсу (2 ч ложки на 200 мл окропу), пити по 2 ст ложки 4 рази на день за 30 хв до їди. Настоянку плодiв анiсу (20 г сировини на 100 мл 40% розчину спирту - горiлка), приймати по 20 крапель тричі на день. Анiсова олiя на цукор по 4 краплi тричі на день. Нашатирно-анiсовi краплi - тричі на день по 8 крапель на цукор.
Якщо надiрвався голос, необхiдно взяти 100 г насiння анiсу залити 200 мл окропу, прокип'ятити 15 хв. Вiдвар процідити, додати 50 г меду, знову прокип'ятити. Зняти з вогню, додати 1 ст ложку коньяку або горiлки. Пити по 1 ст ложцi кожнi 30 хв. Голос швидко вiдновиться. Можна використати i таку сумiш: 400 г висiвок будь-якого борошна та 50 г насiння анiсу на 500 мл окропу, настояти 1 год. Пити настiй потроху гарячим протягом дня. Пiд вечiр горло не болiтиме, повнiстю відновляться звук i тембр голосу.

При гiпогалактiї приготувати суміш із 5 г плодiв анiсу, 3 г плодiв фенхелю, 10 г трави козлятника (подрiбнити). 1 ч ложку цієї сумiшi залити 200 мл окропу, настояти 45 хв. Приймати до їди по 50 мл 4 рази на день.

Зовнiшньо - мазь із однієї частини порошоку плодiв анiсу з корiнням чемерицi (1:1) та жирової основи (двох частин свинячого жиру або керосину) використовують при вошивостi.


АРНІКА ГІРСЬКА
(ангельське зiлля, баранка, бараняча трава,
живокiсть, зілля баранє, нечуй вiтер,
скусiвник лiкарський, чарник, шалата дика, ярник)
Arnica montana
Арника горная

width="209" height="289" src="images/referats/276/image001.jpg">

Багаторiчна трав'яниста залозисто-пухнаста рослина родини айстрових. Стебло прямостояче, при основi - з розеткою із чо-тирьох овальних листкiв. Стебловi листки сидячi, супротивнi. Квiтки двостатевi, в одиничних кошиках на верхiвцi стебла i гiлок. Цвiте у червнi - серпнi. Плід - сiм'янка.
Росте на луках, узлiссях, по чагарниках, у гiрських передлiссях Карпат.
Для виготовлення галенових лiкарських форм використовують квiтковi кошики, якi збирають на початку цвiтiння.

Квiтки арнiки мiстять арнiцин, ефiрну олiю, флавоноїди, арнiфолiн, цинарин, дубильнi речовини, iнулiн, холiн, органiчнi кислоти, вiтамiни, смоли, мiкро- та макроелементи.

Препарати арнiки застосовують при стенокардiї, міокардиті, розширюють коронарні судини, покращують роботу серцевого м'яза, посилюють амплітуду серцевих скорочень, знижують артеріальний тиск, при гiпертонiчнiй хворобi і атеросклерозі знижують концентрацію холестерину у крові, швидше відновлюють функцiї центральної нервової системи при мозкових крововили-вах. Галенові препарати арніки застосовують при нічному нетриманні сечi. В комбiнацiї з кукурудзяними приймочками, цмином пiщаним, ромашкою лікарською використовують при гепатитi, холециститi.

Мiсцево - у виглядi компресiв при гематомах, гнійничкових захворюваннях шкiри, трофiчних виразках, вiдмороженнях, опiках, болях у суглобах i м'язах, фурункульозi.

Внутрiшньо - настiй квiток арнiки (1:20) приймати по 1 ст ложцi 4 рази на день до їди. Настiй сумiшi арнiки, нагiдок, бобiвника трилистного i вербени у спiввiдношеннi 1:2:2:1 (2 ст ложки сумiшi на 300 мл окропу, настоювати в термосi 12 год), пити по 2 ст ложки 4 рази на день при захворюваннях печiнки. Настоянку квiток арнiки (1:10 на 70% розчинi спирту) приймати по 40 крапель 4 рази на день до їди. При раку шлунка настiй кореня арнiки i трави чистотiлу великого (по 5 г на 500 мл окропу, настоювати 1 год) вживати по 50 мл 4 рази на день до їди.

Зовнiшньо - настiй квiток арнiки (1:10) або розведену в 5 частинах води настоянку арнiки застосовують у виглядi компресiв, примочок на виразки та iншi пошкодження шкiри. Мазь квiток арнiки (2 г сировини на 15 г вазелiну) - на забитi мiсця тiла, при гематомах, опiках.

АРТИШОК ПОСІВНИЙ
Cynara scolymus
Артишок посевной

Багаторiчна трав'яниста рослина родини айстрових. Стебло прямостояче, гiллясте, сіро-зелене, до 2 м заввишки. Листки ве-ликi, перисторозсiченi. Квiтки синi або синьо-фiолетовi, зiбранi у великi, до 25 см у дiаметрi, кошики. Цвiте у червнi - липнi. Плід - сiм'янка.
Вирощують як овочеву i лiкарську рослину.

Для медичних потреб використовують зiбранi до цвiтiння кошики. У кулiнарії з них готують приправу, салати, споживають свіжими або консервованими.

Кошиках артишка мiстять бiлки, вуглеводи, вiтамiни, iнулiн, цинарин.
Препарати артишока проявляють спазмолiтичну, сечогiнну, судинорозширювальну дiю, регулюють функцiю щитовидної залози.
Застосовують при гiпертонiчнiй хворобi, набряках, атеросклерозi, гепатитi, холециститi, тиреотоксикозi, дiабетi, для нормалiзацiї обмiну речовин, при запорах. Особливо корисні для людей похилого вiку.

Внутрiшньо - вiдвар кошикiв артишка (1:10) приймати по 2 ст ложки 4 рази на день. Свіжі кошики корисно споживати у виглядi салатiв, а також вiдваренi або консервованi в оливковiй олiї.

Билинець комариний, блекота чорна, бобівник трилистий

Декабрь 27th, 2010

БИЛИНЕЦЬ КОМАРИНИЙ
(билинець довгорогий, билинець острогастий,
зозульки, кукушник)
Gymnadenia conopsea
width="207" height="290" src="images/referats/281/image001.jpg">

Багаторiчна трав'яниста рослина родини зозулинцевих. Бульби кореневi пальчастороздiльнi. Листки черговi, ланцетнi. Квiтконосне стебло закiнчується щiльним колосовидним суцвіттям з зигоморфними лiлово-пурпуровими квiтками. Цвiте у червнi - липнi. Плід - коробочка.
Росте в Карпатах.

Для лiкарських потреб використовують бульбокоренi, якi збирають пiсля цвiтiння. Заготовляють лише молодi бульби.

Бульбокорені билинця мiстять слиз, крохмаль, декстрин, пентозани, сахарозу.

Галеновi препарати билинця комариного мають обволіку-вальнi властивостi.

Застосовують препарати билинця при запальних процесах шлунково-кишкового тракту (гастрит, виразкова хвороба шлунка i дванадцятипалої кишки, ентерит), бронхiтах, тривалих кровоте-чах, виснаженні органiзму, для зменшення всмоктування шкідливих речовин iз шлунково-кишкового тракту при отруєннях. Надземну частину рослини з молодими бульбами рекомендується вживати при безпліддi. Настоянку насiння - при епiлепсiї.

Мiсцево - листки прикладають до наривiв.

Внутрішньо - слиз бульб (2 г порошку бульб билинця збов-тують 15 хв із 200 мл окропу) приймати по 1 д ложцi 4 рази на день. Настоянку насiння билинця (1 г насiння заливають 50 мл 70% розчину спирту, настоюють 10 днiв) приймати по 20 крапель тричі на день.


БЛЕКОТА ЧОРНА
(белена, бешихо, білен, блакотиця, блекіт, блекот, блекотниця,
дур-зілля, дурноп'ян, зубiвник, зубник, зубовник, люляк,
люлюк, люльник, нiмиця, німиця чорна, собачий мак, cплячка)
Hyoscyamus niger
width="185" height="245" src="images/referats/281/image002.jpg">

Дворiчна трав'яниста опушена рослина родини пасльонових. Стебло прямостояче, розгалужене. Листки черговi, простi. Квiтки двостатевi брудно-жовтi, всерединi пурпурно-фiолетовi, неприємного запаху. Цвiте у травнi - вереснi. Плід глечикоподібна коробочка, яка мiстить дрiбне насiння, що нагадує мак.

Росте як бур'ян на засмiчених мiсцях.

Із блекотою як лікарською та отруйною рослиною були знакомі ще древні єгиптяни, перси, араби. Видатний таджицький лікар і філософ Авіцена більше тисячі років тому писав, що "белена - яд, который причиняет умопомешательство, лишает памяти и вызывает удушье и бесноватость". В середні віки ця рослина відігравала велику роль в "колдовстве".

Відомості про отруту блекоти використав англійський драматург Шекспір: блекотою отруєний король в "Гамлеті" (з'явившись перед датським принцом, дух його вбитого батька розповідає, як соком блекоти його отруїв дядько). Алкалоїди блекоти викликають затьмарення пам'яті, тому про людину, яка веде себе нерозумно говорять: "Белены обьелся". Між іншим, саме з допомогою блекоти зробив свій злодійський вчинок дядя шекспіровського Гамлета:
Когда я спал в саду,
Как то обычно делал пополудни,
Мой мирный час твой дядя подстерёг
С проклятым соком белены в сосуде,
И мне в ушную полость влил настой - розповідає Гамлету дух його батька.

Використана блекота і в казкових сюжетах. Наприклад, навколо терема Кащеєвни кущі ярко червоних маків та блідо-лілової блекоти. Кащеєвна збирає і складає в кошик блекоту і мак.
"Цветы, цветы, даруйте чары мне свои!
Зажги в груди огонь любви, мак красный
Ты, белена, забвенья силу дай...
Пусть он (витязь) найдет забвенье навсегда,
Тебя испив до дна,
Чарующей струей налитый до
Краев, мой кубок"

В народі блекоту називають "бесивом", "одурью". Ці назви пов'язані з дією, яку блекота проявляє на організм людини.

Знахарі добре знали властивості блекоти, і в народі залишилась пам'ять про одурманюючі засоби і "відьмині" мазі. Блекота - приворотне зілля, блекота - дурман, блекота - отрута смертельна, про це говориться в народних піснях.

Із-за неприємного запаху і смаку тварини в природних умовах не поїдають блекоту. Інколи блекоту плутають із їстівними рослинами. Особливо, діти часто приймають насіння блекоти за насіння маку, на який вони подібні. Отруйні речовини, переносимі бджолами із квіток блекоти, можуть бути виявлені в медові.

Для виготовлення галенових препаратiв використовують листя. Листя блекоти мiстить алкалоїди (атропiн, гiосциамiн, скополамiн), дубильнi речовини.

Препарати блекоти мають болетамувальну, спазмолiтичну дiю, знижують секрецiю залоз (бронхiальних, потових, слюнних, сльозних, шлунка i кишечника), викликають розширення зiницi ока, паралiч акомодацiї, знiмають спазми гладкої мускулатури.

Симптоми отруєння: сухiсть в ротi, розлади мови i ковтання, порушення близького зору, двоїння в очах (диплопiя), свiтлобоязнь, тахiкардiя, задишка, головний бiль. Шкiра червона i суха, пульс частий, зiницi розширенi i не реагують на свiтло. З боку центральної нервової системи спостерiгається психiчне i рухове збудження, зоровi галюцинацiї, марення (хворим здається, що вони літають у повітрі, лізуть на стіни), епiлептиформнi судоми з наступною втратою свiдомостi, коматозний стан.

Лікування: промивання шлунка через зонд, внутрішньо - адсорбуючі засоби (активоване вугiлля), форсований дiурез, гемосорбцiя. При коматозному станi вводять розчин прозерину 0,05%-1 мл пiд шкiру. При збудженнi вводять розчин амiназину 2,5% - 2 мл внутрiшньом'язово, розчин димедролу 1% - 1 мл, розчин сибазону 0,5% - 1 мл. При гiпертермiї призначають жаропонижуючi засоби.


БОБІВНИК ТРИЛИСТИЙ
(водяний трифоль, жаб'ячі огірочки, трилисник, трифолія)
Menyanthes trifoliata
width="168" height="291" src="images/referats/281/image003.jpg">

Багатооічна трав'яниста болотна рослина родини бобівникових. Має довге повзуче кореневище. Листки чергові, довгоче-решкові, розташовані біля основи безлистого квітконосного стебла заввишки до 30 см. Квітки правильні, зрослопелюсткові, блідо-рожеві або білі, у китицях на верхівці стебла. Цвіте у травні - червні. Плід - коробочка.

Росте по всій території України на болотах, заболочених луках, у вільшняках.

Для виготовлення галенових препаратів використовують листя рослини, яке заготовляють під час і після цвітіння.

Листя рослини містить гіркі глікозиди - логанін, сферозид і фоліаментин; флавоноїдні сполуки, дубильні речовини, алкалоїди, йод, мінеральні сполуки.

В науковій медицині галенові препарати бобівника викори-стовують як засіб, що збуджує апетит, поліпшує травлення, посилює перистальтику шлунково-кишкового тракту, посилює виділення жовчі, проявляє протизапальну і послаблюючу дію.

У народній медицині крім того використовують для усунення згаги і метеоризму, при гарячці, ревматизмі, туберкульозі, глисній інвазії.
Зовнішньо використовують відвар як антисептичний засіб для промивання ран і виразок, що повільно гояться, та у вигляді ванн при різних захворюваннях шкіри.

Внутрішньо - настій листя (1:20 настояти 50 хв). Пити по 50 мл тричі на день за 30 хв до їди.

Зовнішньо - застосовують розведений у 2 рази настій з листя бадану (10 мл розведеного настою на 200 мл води) для клізм при запорах.

Капуста городня, картопля, квасениця звичайна

Декабрь 25th, 2010

КАПУСТА ГОРОДНЯ
Brassica oleracea

Дворiчна овочева рослина родини хрестоцвітих. Протягом першого року утворю низьке стебло iз значної кiлькості листкiв щiльну гладеньку головку. На другий рiк розвивається квiтуче стебло, до 150 см заввишки. Листки великi, черешковi, м'ясистi, сизо-зеленi або фiолетовi. Квiтки двостатевi, правильнi, чотиричленнi, зiбранi в китицi. Пелюстки блiдо-жовтi або бiлi. Цвiте у травнi - червнi. Плід - двогнiздий стручок.
Вирощують як овочеву культуру.
Галенові препарати виготовляють із листя рослини.
Листя капусти мiстить бiлки, органiчнi кислоти (кавову, лимонну, глюкуронову, янтарну, мурашину та iншi), цукри, вiтамiни (C, B1, В2, В6, H, A, E, PP, B15, Bc, U), амiнокислоти, макро- та мiкроелементи (калiй, натрiй, кальцiй, магнiй, залiзо, срiбло, свинець, титан, олово, молiбден, нiкель, ванадiй, ciрку та iншi).
Комплекс сполук, якi мiстяться у капустi, наділяє її багатьма фармакотерапевтичними властивостями. Свiжий сік капусти проявляє високу терапевтичну ефективнiсть при лiкуваннi виразкової хвороби шлунка i дванадцятипалої кишки. Це зумовлено в основному наявністю вiтамiну U, який має антигiстамiннi й антисеротонiновi властивостi, покращує обмiн лiпiдiв, тiамiну i холiну, пiдвищує стiйкiсть слизової оболонки i стимулює процес загоєння виразок. Свiжий сік капусти діє також бактерицидно - пригнiчує рiст i розвиток золотистого стафiлокока, туберкульозної палички. Це протикашльовий і вiдхаркувальний засіб, сприяє звільненню від пуринових основ i жовчi, посилює виведенню рiдини з органiзму, активізує метаболiзм холестерину, покращує моторну функцiю кишечника, налагоджує сон, знімає біль, посилює секреторну роботу шлунка.
Застосовують при виразковiй хворобi шлунка i дванадцятипалої кишки, атеросклерозi, хворобах печiнки i селезiнки, холангiтах, запорах, запальних процесах дихальних шляхiв. Мiсцево - при гнiйних ранах, виразках.
Внутрiшньо - свiжий сік капусти по 50 мл тричі на день до їди.

КАРТОПЛЯ
(бульба, булі, кромплі, крумплі)
Solanum tuberosum

Однорiчна (в культурi) та багаторiчна (в дикому станi) трав'яниста бульбоутворююча рослина родини пасльонових. Стебло прямостояче, висхiдне, ребристе, розгалужене, до 100 см заввишки. Листки переривчасто-непарноперистi, з яйцеподібними листочками. Квiтки двостатевi, правильнi, у верхiвкових завiйках; вiночок зрослопелюстковий, бiлий, блiдо-рожевий або фiолетовий. Цвiте у червнi - липнi. Плід - ягода.
Вирощують як плодоовочеву, технiчну та кормову рослину.
Галенові препарати виготовляють із бульб червоних сортiв. У народнiй медицинi використовують також квiтки рослини.
Бульби картоплi мiстять крохмаль, бiлок, клiтковину, пектини, олiгосахариди. У картоплi багато також вiтамiнiв (B1, B2, B6, Bc, PP, A, U), мiнеральних речовин (сiрка, нiкель, кобальт, фосфор, мiдь, йод, калій, кальцiй), органiчних кислот, глікоалкалоїди (соланiн i чаконiн).
Сік картоплi має антациднi, протизапальнi, ранозагоювальнi, спазмолiтичнi, гiпотензивнi властивостi.
Застосовують свiжий сік i картоплю при диспепсiї, виразковiй хворобi шлунка та дванадцятипалої кишки, спастичних запорах, головному болю, гiпертонiчнiй хворобi, катарах верхнiх дихальних шляхiв, набряках, захворюваннях нирок, гноячкових ураженнях шкiри, при опiках. Настiй квiток картоплi вживати при гiпертонiї.
Внутрiшньо - свiжий сік картоплi пити по 50 мл тричі на день перед їдою. Для лiкування катарiв верхнiх дихальних шляхiв доцiльно вдихати пари картоплi в "мундирах" при варінні.
Зовнiшньо - перетерту сиру картоплю широко використовують у дерматології й косметиці маски із тертої сирої картоплi при опiках, гнiйних ранах, наривах (так на мiсце нариву прикладають лупину вареної картоплi, це прискорює дозрiвання гноячків). Тертою сирою картоплею лікують гноячкову екзему, піодермію, дерматити, виразки гомілки на всю уражену поверхню кладуть шар тертої сирої картоплі завтовшки 1 см, накривають серветкою й залишають в такому стані на 5 годин, зволожуючи пов'язку свіжим соком.


КВАСЕНИЦЯ ЗВИЧАЙНА
(заячий щавель)
Oxalis acetosella
width="172" height="252" src="images/referats/348/image001.jpg">

Багаторiчна трав'яниста рослина родини квасеницевих. Кореневище тонке, розгалужене, повзуче, на кiнцi якого розвиваються безлистi квiтоноснi пагони, до 12 см заввишки. Листки довгочерешковi, трiйчастi, в пучках. Квiтки правильнi, двостатевi п'ятичленнi, одиничнi; пелюстки оберненояйцеподібнi, бiлi, з рожевими або лiловими жилками. Цвiте у травнi - червнi. Плід - коробочка.
Квасения звичайна росте у вологих тiнистих листяних лiсах, по чагарниках.
Для лiкарських потреб заготовляють траву квасениці звичайної пiд час цвiтiння.
Трава квасеницi мiстить вiтамiни, органiчнi кислоти, флавоноїди.
Галеновим препаратам квасениці звичайної властива протизапальна, протицинготна, антисептична, жовчогiнна, сечогiнна, в'яжуча, протиглисна дiя. Використовують як свiжу, так i сушену рослину.
В народній та науковій медицині застосовують галенові препарати квасениці звичайної при атеросклерозi, авiтамiнозi, жовтяницi, нефритi, гепатитi, отруєннi солями важких металiв, при канцироматозних виразках, раку губи i шлунка (всередину i мiсцево - свiжий сік).
Всередину - настiй свiжоподрiбненої трави квасениці звичайної (1 ст ложку свіжого подрібненого листя на 400 мл окропу), настоювати 2 год, приймати по 1 ст ложцi 4 рази на день до їди. Свiжий сік по 1 д ложцi 4 рази на день. Надмірне і тривале вживання квасениці звичайної може спричинити подразнення нирок. Слід обмежувати вживання квасениці хворим на щавлевокислий діатез, при схильності до судом.
Зовнiшньо - настiй трави квасениці звичайної (1:20) служить для примочок, полоскань, обмивань. Свiже подрiбнене листя квасеницi звичайної прикладають до фурункулiв, гнiйних ран, наривiв, виразок.

Воловик, волошка, вороняче око, вязіль

Декабрь 22nd, 2010

ВОЛОВИК ЛІКАРСЬКИЙ
(блекота, булав, воловик звичайний, вологлiд, серпоріз,
синяк, свинюшник, синька, язик бичачий, язик воловий)
Anchusa officinalis
width="133" height="287" src="images/referats/305/image001.jpg">

Дворiчна щетинистоволоса рослина родини шорстколистих. Стебло прямостояче, замолоду просте, пiзнiше - розгалужене, з пониклими пiсля цвiтiння гiлками. Листки черговi, простi, лiнiйно-ланцетнi, цiлокраї. Квiтки двостатевi, правильнi у завiйках; вiночок лійко-колесоподібний, спочатку фiолетовий, а потiм - синiй. Цвiте у травнi - червнi. Плід - горiшок.

Росте на полях, бiля дорiг, на забур'янених мiсцях.

Для лiкарських потреб збирають траву пiд час цвiтiння.

Трава воловика мiстить алкалоїди (циноглосин, холiн), алантоїн, барвники, слиз, глюкоалкалоїд (консолiдин); у насiннi є жирна олiя.
Галеновi препарати воловика мають кровоочисну, потогiнну, пом'якшувальну i сечогiнну дiю.

Застосовують при виразковiй хворобi шлунка i дванадцятипалої кишки, при грипi, кашлi, зубному болю.

Внутрiшньо - настiй трави воловика лікарського (1:10) приймати по 2 ст ложки тричі на день.


ВОЛОШКА СИНЯ
(блават, блаватка, блакитнянка, василочек, васильки, васильок, волошак,
люблю -й- ненавиджу, метлиця, синюха, сінічник, синюк, чичинчик, щирець)
Centaurea cyanus
width="133" height="287" src="images/referats/305/image002.jpg">

Одно- або дворiчна трав'яниста рослина родини айстрових. Стебло прямостояче, від середини розгалужене. Листки лiроподібнорозсiченi, цiлокраї. Квiтки в одиничних кошиках, збiльшенi, лiйкоподібнi, синi, голубi, лiлово-рожевi або бiлi, не пліднi, серединка фiолетова, двостатева. Цвiте у червнi - липнi. Плід - сiм'янка.

Росте в посiвах ярих та озимих культур, на забур'янених i трав'янистих мiсцях.

Відомий шведський ботанік Лінней дав волошці назву "Cenaurea cyanus" на честь міфологічного кентавра стародавніх греків - Хірона - істоти з тулубом коня і людською головою зі спадаючою на груди бородою, який знав про особливі здатність цієї квітки загоювати рани й навчав своїй майстерності багатьох синів богів. Серед них був і син Аполлона - Асклепій, котрий пізніше став богом медицини. Коли Геркулес отруєною стрілою поранив Хірона, Асклепій залікував його рану синьою волошкою, за що рослину стали називати "квіткою кентавра".

Інша легенда розповідає про те, як молодого хлопця Василя покохала русалка і стала кликати в свою водяну стихію. Але не зміг добрий хлопець покинути рідну землю, і за це русалка перетворила його у ніжну голубу квітку. Співчуваючи юнаку, який став жертвою чарів, люди назвали квітку його іменем - васильок.

Для лiкарських потреб збирають лише крайовi квiтки, в перiод повного цвiтiння.

Квiтки мiстять алкалоїди, глiкозиди (цiанорин, цикорiн, цептаурин), антоцiани (пеларгонiн, цiанiдин), флавоноїди (астрагалiн, анiїн, кемпферол, кверiзетин, лютеолiн), барвник - цiанiн, сапонiни, мiнеральнi речовини.
Галеновi препарати волошки синьої мають жовчогiннi, дезинфiкуючi, протизапальнi, спазмолітичні, сечогiннi властивостi.

Застосовують при захворюваннях печiнки (гепатит, холецистит, холангiт), нирок (нирковокам'яна хвороба, цистит, піеліт).
Мiсцево в дерматологiї i косметологiї для стимуляцiї росту волосся.
Внутрiшньо - настiй пелюсток волошки синьої (1 ст ложка сировини на 200 мл окропу) приймати по 1 ст ложцi настою тричі на день.
Настій із квіток волошки синьої, трави кропиви, квітки нагідок лікарських, листя грецького горіха, трави хвоща польового, череди трироздільної і фіалки триколірної (2:2:2:1:1:2:1; 2 ст ложки суміші залити 200 мл окопу, настоювати 2 год), приймати по 1 ст ложці тричі на день при захворюваннях печінки гепатмит, холангіт), захворюваннях шлунково-кишкового тракту, неврозах, набряках, фурункульозі.

Зовнiшньо - настiй пелюсток синьої волошки (1 ст ложка на 200 мл окропу) служить для примочок при захворюваннях очей (блефарит, кон'юнктивіт) та шкіри (дерматит, екзема, виразки, рани тривало незаживаючі), при вуграх. Використовують кошики волошки для миття голови при лупі і для стимулювання росту волосся (1 ст ложка кошикiв волошки на 400 мл окропу й оцту взятих порiвну, настоювати 30 хв, охолодити), втирають у во-лосисту частину голови. Товченим насінням волошки синьої при-сипають бородавки. Така присипка витягує корінь, і бородавки після цього вже не ростуть.


ВОРОНЯЧЕ ОКО ЗВИЧАЙНЕ
(хрещате зiлля)
Paris quadrifolia

Багаторiчна трав'яниста рослина родини лiлiйних. Стебло прямостояче, нерозгалужене. Листки простi, еліптичні. Квiтка одна, на верхiвцi стебла.

Цвiте у травнi. Плід - ягода.

Росте у листяних i мiшаних лiсах Карпат.
Для виготовлення галенових препаратiв воронячого ока збирають траву пiд час цвiтiння рослини.

Усi частини рослини мають нейротоксичну, місцевоподразнювальну дiю, зумовлену наявністю глiкозидiв (парадину i паристифiну).
Препарати воронячого ока нормалізують обмін речовин.
У народнiй медицинi галенові препарати воронячого ока застосовують при ларингiтi, мiгренi, невралгiї, набряках, для посилення апетиту, бронхiтах, захворюваннях очей, при струсi головного мозку, пiдвищенiй сонливостi, ревматизмi, радикуліті, подагрі.

У гомеопатії свіжий сік рослини вживають при захворюваннях очей, головному болі, запамороченні голови, бронхіті.

Внутрiшньо - настоянку приймати по 5 крапель на 20 мл води, тричі на день до їди. Свiжий сік рослини - по 5 крапель двічі на день до їди. При лiкуваннi потрiбно дотримуватись визначеної дози, не перебiльшувати, бо рослина отруйна.

Зовнiшньо - настоянка трави воронячого ока служить для розтирання суглобiв, м'язiв.

Симптоми отруєння: болi в животi, блювання, проноси. Понижується тонус мускулатури шлунково-кишкового тракту, порушується робота серцево-судинної i нервової систем, знижується артерiальний тиск, розвивається олiгурiя.

Лікування: промивання шлунка через зонд водою з додаванням активованого вугiлля. Пiд шкiру вводять прозерин 0,05% - 1 мл, димедрол 1% - 1 мл. При збудженні вводять внутрiшньом'язово розчин сибазону 0,5% - 2 мл, при зниженнi артерiального тиску - мезатон 1% - 1 мл, кофеїну натрiю бензоат 20% - 1 мл.


В'ЯЗІЛЬ ПЛЯМИСТИЙ
(вінок, в'язіль городній, головашник, горошок воролячий, горошок білий,
грабельки, дивань, киця, кудрявчики, кукільниця, кучерявий горошок, перестрах,
ромек, рутва, самокиша, сімдесят колінець, стручки мишачі, топірник)
Coronilla varia
width="168" height="228" src="images/referats/305/image003.jpg">

Трав'яниста багаторiчна або щетинистоволоса рослина родини бобових. Стебло борозенчасте, лежаче, порожнисте, розгалужене. Листки непарноперистi. Квiтки двостатевi, неправильнi, рожевi, бiлi або фiолетовi, на довгих квiтоносах. Цвiте у травнi - вереснi. Плід - біб.
Росте на лiсових галявинах, узлiссях, луках, серед чагарникiв.

Для лiкарських потреб заготовляють траву i насiння.

У травi мiстяться: глiкозид - коронiлiн, псевдокумарини, вiтамiни, дубильнi речовини. У насiннi - глiкозиди (каронiзид, коронiлiн), жирна олiя.
Галеновi препарати проявляють кардiотонiчну, сечогінну дiю.
Виділений з насіння глікозид коронізид має характерну для серцевих глікозидів кардіотонічну дію.

Застосовують при хронiчнiй серцевiй недостатностi, набряках, кривавих проносах.

Внутрiшньо - настiй трави (1:30) приймають по 1 ст ложцi тричі на день.

Зовнiшньо - свiже товчене листя накладають на порiзи для припинення кровотечi.

При вживанні галенових препаратiв в'язелю плямистого необхiдно дотримуватись обережностi i не перебiльшувати дози, бо можуть виникнути побiчнi ефекти у зв'язку з отруйністю рослини.

Крокус, кропива дводомна

Декабрь 21st, 2010

КРОКУС
(бриндушi, кiкерiчки, ряст, рястик)
Crocus sativus
Шафран

width="109" height="256" src="images/referats/361/image001.jpg">

Красива багаторiчна трав'яниста рослина родини півникових.
Рано навесні, в березнi - квiтнi, схили гiр рясно вкриваються дуже гарними келихоподiбними фiолетово-бузковими, рiдше бiлими квiтами. Нiжні прозорi пелюстки позначенi на кiнцях темними плямами. Квiтки густо стирчать з весняної землi, утворюючи манливий килим. Квiткова стрiлка одинична (зрiдка буває 2), основа i нижня половина покриті щiльно прилягаючими, свiтло-зеленими перетинчастими лусочками. Листки (6 - 9) - вузькi, лiнiйнi, знизу, з двома бiлими смугами i свiтлою серединкою, з'являються пiд час або пiсля цвiтiння. Квiтки духм'янi, великi, з простою вiночкоподібною оцвiтиною, двостатевi, виходять немов би iз бульбоцибулини, оповитi дволистним чохлом, покриваючим трубку оцвiтини по всiй довжинi. Квiтконіжка коротка, до 2 см, оцвiтина зрослопелюсткова, лiйкоподібна, правильна, до 15 см завдовжки; трубка довжиною до 10 см, вузька, цилiндрична, в нижнiй частинi незабарвлена, зверху - свiтло-фiолетова. Тичинок - 3; нижня зав'язь продовгаста, майже цилiндрична, трьохгнiздна. Приймочки темно-оранжевi, при основi жовтi. Цвiте у березнi - квiтнi.
Росте у лiсах, на узлiссях, галявинах, гiрських луках, трав'янистих схилах Карпат.
Назва крокуса пов'язана з древньогрецьким мiфом, який розповiдає, що якось, розважаючись на стадiонi, Меркурiй, бог мандрiв i торгiвлi, метнув диск так невдало, що потрапив у свого друга Крокоса. Той упав i помер. Нiщо не могло допомогти смертельно пораненому. Меркурiй був у вiдчаї i попросив богiв зберегти пам'ять про друга. З краплин кровi Крокуса виросли яскравi квiти, якi стали називатися його іменем
Крокуси завдяки високiй декоративностi, здавна культивують. Розмножуються крокуси насiнням та бульбоцибулинами - дiтками. Насiння висiвають вiдразу пiсля збирання.
Крокуси з давнiх давен культивували для виготовлення барвникiв, лiкiв та прянощiв. З цією метою вирiзали з квiток приймочки, швидко висушували i одержували дорогоцiнну речовину - шафран з гострим смаком та пряним запахом. Аромат шафрану букет запахiв мускатного горiха, корiандру, розмарину, лаврового листу. Для ароматизацi та забарвлення кулiнарних виробів 1 г шафрану настоюють протягом доби в 1 л кип'яченої води. Може бути використаний для приготування супiв, смаження птицi.
Приймочки крокусiв мiстять глiкозиди (кроцин i пiкрокроцин), ефiрну i жирну олiї, глюкозу , камедь.
Галеновi препарати крокуса проявляють болетамувальну, спазмолiтичну активнiсть.
Застосовують при коклюшi, пневмонiї, болях у животi.
Внутрiшньо - настоянку приймочок крокуса (1:5) на 70% розчинi спирту приймати по 15 крапель тричі на день.


КРОПИВА ДВОДОМНА
(джибура, джигуха, жалива велика,жаруха, жегавка,
коприва, коприва пекуча,кропива велика, кропива жалка)
Urtica dioica
Крапива двудомная

width="182" height="283" src="images/referats/361/image002.jpg">

Дводомна багаторiчна рослина, вкрита тонкими волосками, родини кропивових. Стебло прямостояче, до 170 см заввишки, розгалужене. Листки супротивнi, черешковi, яйцеподібно-ланцетнi, загостренi, зубчасто-пилчастi. Квiтки жовто-зеленi, дрiбнi, одностатевi, у розгалужених колосоподібних суцвiттях. Цвiте у червнi - серпнi. Плід - сiм'янка.
Кропива дводомна росте на вологих мiсцях серед чагарникiв, у лiсах, бiля парканiв, на засмiчених ділянках, уздовж дорiг.
Для виготовлення лiкарських препаратiв використовують листя, корiння i насiння кропиви. Листя заготовляють пiд час цвiтiння рослини; корiння викопують восени; насiння збирають у перiод повної стиглостi.
Листя кропиви дводомної мiстить алкалоїди, глiкозиди, каротиноїди, вiтамiни, макро- та мiкроелементи.
Про кропиву дводомну говорять, що вона тепла i суха. Плоди не мають поганого запаху, розм'ягчують пухлини, вилiковують подагру й астму. Тому хто носить на її собі, дає хоробрiсть. Якщо покласти свiжу рослину у сечу хворої людини на 24 години i кропива залишиться зеленою, значить, що хворийодужає. Свiжому соку кропиви приписують властивiсть: якщо натерти ним руки i вилити залишки у воду, то можна наловити багато риби руками.
Насiнням кропиви звареним у вині, лікували плеврит i запалення легенiв. Товчене листя i прикладали до ран або виразок щоб припинити розвиток гангрени. Вiд цукрової хвороби готували настоянку: два фунти кропиви настояти на 250 мл горілки, пити по 50 мл тричі на день за 30 хв до їди.
"Якщо у когось щось свербить, то вiзьмiть яєчний жовток, кропиву i сiль, змiшайте все i змазуйте там, де свербить, скоро все стихне. Якщо у когось є глисти, треба взяти дрiбної кропиви, зварити її в оцтi i приймати хворому, глисти скоро вийдуть".
Галеновi препарати кропиви дводомної мають кровоспиннi, загальнозмiцнювальниі, сечогiннi, жовчогiннi, антианемiчнi, гіпоглікемічні, антисклеротичнi властивостi.
Препарати кропиви застосовують при атеросклерозi, кровотечах, залiзодефiцитнiй анемiї, захворюваннях дихальних шляхiв, гастритах, гепатитах, холециститах, набряках, нирковокам'янiй хворобi, ревматизмi, подагрi, виразковiй хворобi дванадцятипалої кишки i шлунка, цукровому дiабетi, фурункульозi, дерматитi, екземi, гнiйних ранах i виразках, плiшивостi, пухлинах селезiнки, розладах нервової системи.
Трава кропиви використовується для тимчасового зберігання м'ясних і рибних продуктiв. Перекладенi свiжим листям кропиви вони довше не втрачають своїх якостей, не псуються мухами та їх личинками.
Внутрiшньо - настiй листя кропиви дводомної (1:10) приймати по 2 ст ложки 4 рази на день. Рiдкий екстракт кропиви - по 30 крапель тричі на день.
При анемiї - щоб пiдвищити вмiст гемоглобiну та еритроцитiв у кровi: 7 г сухої трави кропиви на 200 мл окропу, настоювати 30 хв, приймати по 1 ст ложцi тричі на день.
Щоб позбутися каменiв у печiнцi та нирках використовують свiжий сік кропиви, а також корiння, зварене з цукром.
Від геморою, при сильних гемороїдальних болях, готують сумiш iз листя кропиви та кори крушини ламкої: по 8 г на 1 л окропу, тримати на слабкому вогні 15 хв, пити по 200 мл 4 рази на день.
При гiпогалактiї, якщо у матерi-годувальниці мало молока, дати 1 ст ложку сухої кропиви на 200 мл окропу, приймати по 1 ст ложцi настою двічі на пiсля їди.
При опiках - настоєм листя кропиви (1:10) промивають рани та виразки. Таким же настоєм можна обробляти мiсця, пошкодженi вуграми i лишаєм.
При неврозах, неврастенії, серцево-судиннiй недостатностi - настiй листя кропиви дводомної (3 ст ложки сировини на 400 мл окропу, настоювати 10 хв, процiдити) пити по 1 ст ложцi тричі на день.
При цукровому дiабетi треба взяти 7 г сухої кропиви дводомної на 200 мл окропу, настояти 20 хв і приймати по 1 ст ложцi тричі на день. Це дає можливість зменшити дозу специфiчної антидiабетичної терапiї.
Набряки лікують настоєм кропиви: 7 г сухої сировини на 200 мл окропу, настоювати 20 хв, приймати по 1 ст ложцi тричі на день.
При захворюваннях жiночих статевих органiв використовують свiжий сік або рiдкий екстракт. Сік вживають по 1 ч ложцi тричі на день разом із 50 мл води за 20 хв до їди (при надмiрних мiсячних та рiзних кровотечах). Рiдкий екстракт (по 40 крапель за 30 хв до їди разом із 50 мл води) служить для профiлактики маткових кровотеч i нормалiзацiї менструального циклу. При ерозiї шийки матки ватний тампон, змочений соком кропиви або змочений кашкою iз свiжого листя, вводять у пiхву.
При гастритi настій листя (1 ст ложку сухого листя кропиви залити 200 мл окропу, тримати на слабкому вогнi 10 хв, процiдити) приймати по 1 ст ложцi 4 рази на день.
Для швидшого загоювання ран i виразок прикладають подрiбнене свiже або сухе листя кропиви.
При лихоманцi, малярiї настоянку кропиви (1 ст ложка кропиви i 1/2 ст ложки товченого часнику, настояних на 500 мл горiлки) приймають по 1 ст ложцi тричі на день. Цією ж настоянкою натирають тiло хворого.
Позбутися юнацьких прищів допомагає настiй (2 ст ложки листя кропиви залити 400 мл окропу, настоювати 2 год, процiдити) який треба пити по 100 мл 4 рази на день.
У народнiй медицинi настiй листя кропиви (1 ст ложка сировини на 200 мл окропу, настоювати 2 год, додати 50 г меду, розмiшати) приймати по 2 ст ложки 4 рази на день при головному болю, для покращення роботи серця, печінки, нирок, шлунка, селезінки. Вживання препаратів кропиви дводомної всередину протипоказане при гінекологічних кровотечах у хворих з поліпами і різними пухлинними захворюваннями яєчників і матки. Експериментально підтверджено, що гемостатичні властивості має свіже листя кропиви або сік, сухе ж листя кровоспинної дії не виявляє.
Зовнiшньо - настiй листя кропиви (1:10) служить для обробки ран, виразок. Свiжою кропивою нажалюють болючі ділянки тiла при ревматизмi, мiалгiях.

Лишайники

Декабрь 21st, 2010

Лишайники – це особливі організми, в тілі яких об’єднані водорості і гриби в нові комплекси симбіотичних організмів з новими морфологічними, фізіологічними та екологічними властивостями.

Відомо понад 20 000 видів лишайників.

Водорості, що утворюють лишайник – зелені або синьо-зелені, гриби – аскоміцети, зрідка базидіоміцети.

Слань лишайника складається з переплетених ниток грибниці – гіф і розташованих між ними клітин або ниток водоростей. Розрізняють два основних типи мікроскопічної структури слані: гомеомерний і гетеромерний. Гомеомерні лишайники - клітини водорості рівномірно розподілені по всьому талому (слані), між гіфами гриба. Гетеромерні лишайники – виділяється окремий шар утворений клітинами водорості, цей шар називається гонідіальним шаром. Під ним знаходиться серцевина, яка складається із пухко розташованих ниток гриба. Зовнішніми шарами лишайника є щільно зімкнуті грибні гіфи, які називаються корковими шарами. За допомогою грибних ниток, що відходять від нижньої кори, лишайник прикріплюється до субстрату, на якому росте. У деяких лишайників нижня кора відсутня і він зростається з субстратом гіфами серцевини.

За морфологічними ознаками розрізняють:

- Кіркові або накипні – у вигляді тонкої забарвленої кірочки, дуже щільно зрослої із субстратом. Складають до 80% всіх видів лишайників.

- Листуваті – вигляд листоподібної пластинки, нещільно прикріпленої до субстрату. Краї слані піднесені. Верхня частина сірувата. Нижня – білувата.

- Кущисті – слань має вигляд прямостоячого кущика.

Слань різноманітна за формою, розмірами, будовою, забарвленням. Колір слані зумовлений наявністю пігментів у оболонках гіф і плодових тілах лишайників. Розрізняють 5 груп пігментів: зелені, сині, фіолетові. Червоні і коричневі.

Розмножуються лишайники в основному вегетативно – частинами слані, які не є спеціалізованими „органами” вегетативного розмноження. Крім того, розмноження проходить ізидіями (виростами слані), а також соредіями (невеличкими утворами, які складаються з клітин водоростей, обплетених гіфами грибів).

Соредії утворюються всередині слані в гонідіальному шарі листуватих та кущистих лишайників. Сформовані соредії виштовхуються із слані назовні, підхоплюються і розносяться вітром.

Ізидії мають вигляд зернин, на відміну від соредій ізидії не висипаються на поверхню слані, а разом з його шматочками відламуються тваринами і людиною.

Статеве розмноження – утворюються статеві спороношення у вигляді плодових тіл. Розвиток і дозрівання їх триває 4-10 років. В плодовому тілі розвивається жіночий статевий орган – архикарп.

Живлення лишайників здійснюється за рахунок фотосинтезу, у клітинах водоростей. Синтезовані при цьому органічні речовини використовуються грибом. Дихання, поглинання води і мінеральних солей забезпечує грибний компонент (мікобіонт) слані лишайника. Активність цих процесів залежить від освітленості, температури, вологості.

Ростуть лишайники на найрізноманітніших субстратах: кам’янистих породах, ґрунті, корі дерев, хвої, листках вічнозелених рослин, мохах, гниючій деревині та інших рослинних рештках. Вони можуть поселятися на склі, шкірі, залізі, ганчірках та інших предметах, при цьому головна умова для їх поселення – тривалість перебування предмета в нерухомому стані.

Характерна біологічна особливість лишайників – утворення так званих лишайникових кислот, які відкладаються на поверхні гіф у вигляді кристалів, паличок і зерняток.

Лишайники – рослини-піонери. Руйнують виділеннями субстрат, підготовляючи умови для зростання інших рослин. Лишайники служать укриттям і їжею для багатьох безхребетних рослин. Ними живляться і деякі крупні хребетні.

Лишайники – індикатори стану навколишнього середовища. Вони дуже чутливі до забруднення повітря. Найбільш стійкі – накипні, а кущисті та листуваті не витримують найменшого забруднення, тому вони не ростуть біля доріг. Особливо шкідливі для лишайників SO2, CO, NO, сполуки фтору. Лишайники нагромаджують радіоактивні елементи – уран, радій, торій.

Лишайники широко використовує людина в своїй господарській діяльності. Перш за все це цінний корм для північних оленів. Частково їх вживає в їжу і людина. Із лишайників дістають спирт, лакмус, фарби, та використовують як сировину для парфумерної промисловості, в медицині для виготовлення ліків.

Квіти у міфах і переказах

Декабрь 20th, 2010

Фіалка - символ смутку, смерті, але водночас емблема пробудження природи; девіз Афін; знак невинності, скромності, цноти, чистоти; беззахисності, відданості своєму коханому.

У греків фіалка вважалася квіткою смутку і смерті. Нею прибирали смертне ложе і могили молодих, дочасно померлих двічат. Символічне значення фіалки пов'язане із легендою про переслідування чарівної дочки Атласа богом сонця Аполлоном і передчасне перетворення на чудесну фіалку.
Фіалка була також емблемою пробудження природи і водночас девізом Афін, котрі Піндар оспівав як заквітчане фіалками місто, а скульптори й живописці зображували у вигляді жінки з вінком фіалок на голові.

Після греків фіалка ні в кого не користувалася такою любов'ю, як у давніх галлів, для яких вона була символом невинності, скромності і цноти, тому нею посипали шлюбне ложе.

Любов до фіалки перейшла до нащадків галлів - французів, у котрих під час поетичних змагань, які відбувались щорічно в Тулузі, однією з вищих нагород була золота фіалка.

У багатьох європейських народів фіалку вважали емблемою чистоти, беззахисності, відданості й вірності своєму коханому лицарю. Її неодноразово оспівували поети, зокрема, сучасник Людовіка XIV французький поет Демаре, посилаючи знаменитій засновниці літературних вечорів Жюлі де Рамбульє вінок із фіалок, змушує цю квітку говорити про себе ось що: "Не маючи честолюбності, я ховаюсь у траві, скромна своїм забарвленням, я скромна також і вибором місця; але якщо коли-небудь побачу себе на вашому чолі, то з найскромнішої квітки я стану найкращою".

За народним сонником, фіалка приносить радість. Вона має здатність причаровувати. Для цього тому, кого хочуть причарувати, потрібно під час сну бризнути на повіки соком фіалки, а потім, коли він прокинеться, прийти і стати перед ним.

Тюльпан

Який би не був прекрасний тюльпан своїм забарвленням, своєю формою, але, дивним чином, чомусь ні грецька, ні римська міфологія не створили про нього ніякого сказання. І це тим більше дивно, що тюльпани в дикому стані в достатку ростуть на священній горі Іді, у Греції, де їх не могли не помітити як самі жителі, так і всі ті, хто були творцями міфології. Перші зведення про цю чарівну квітку ми зустрічаємо в Персії. У цій країні сказань і пісень про оригінальну квітку тюльпан яка звалася "дульбаш" -- турецька чалма, від якого згодом зробили слово "тюрбан", а також і українська назва квітки - "тюльпан". Він був оспіваний багатьма перськими поетами, і особливо знаменитим Хафізом, що говорить, що з незайманою принадністю тюльпана не можуть зрівнятися ні ніжні рухи кипариса, ні навіть сама троянда.

Але ще більшою любов'ю користався тюльпан на Сході в турків, дружини яких розводили його в достатку в сералях, де багатьом з них він нагадував навіть їхнє дитинство, батьківщину, загублену волю.

Внаслідок усього цього, імовірно, у сералях щорічно справлялося дивовижне, чарівне свято тюльпанів, на який султан дивиться як на втішний доказ розташування до себе і любові своїх дружин.

У зовсім іншому, прозаїчному, виді знаходимо ми його в Західній Європі.

Сюди він потрапив лише в 1559 році, і насамперед в Аугсбург, куди перші його цибулини були прислані німецьким послом при турецькому дворі Бусбе-ком. А той ознайомився з ним під час своєї подорожі по Сирії в Хардині, на границі з північною частиною Аравії, де серед зими він побачив його в повному кольорі разом з нарцисами. У цьому ж році тюльпан з'явився перший раз у кольорі в Аугсбурге в сенатора Герварта, а шість років потому прикрашав вже у великій кількості дивовижні сади знаменитих середньовічних багатіїв Фуггерів, де його бачив і описав як чудову рідкість знаменитий Конрад Геснер.

Звідси тюльпан розійшовся по всій Європі. У 1573 році ми бачимо його вже у Відні у відомого вченого Клузіуса, що так зацікавився цим новим прибульцем, що став із захопленням збирати усі відомі його сорти. Його прикладу пішли і багато багатих віденських садівників, що почали виписувати за величезні гроші цибулини тюльпана з Туреччини, щоб прикрасити їм свої сади. Поява в кого-небудь з них нового по фарбуванню сорту збуджувало в інших невимовну заздрість і навіть уночі не давало спокою не володівшими ними аматорам.

Помалу почали захоплюватися тюльпанами в Німеччині і багато царствених осіб. Особливо ж великий курфюрст бранденбурзький Фрідріх-Вільгельм, що зібрав на початку XVI сторіччя уже величезну для цього часу колекцію-216 сортів. З інших жагуче захоплюючих тюльпаном високопоставлених осіб укажемо ще маркграфа Ба-ден-Дурлаха, що зібрав у 1740 році колекцію в 360 сортів, і графа Паппенгейма, у якого, за словами сучасників, така колекція доходила до 500 сортів. При цьому принадність нових сортів збільшувалася ще почали входити в моду звичаєм давати цим сортам імена коронованих осіб, що видаються по своєму суспільному і державному положенню облич і міст...

Серед жагучих аматорів тюльпанів інших країн були також Рішельє, Вольтер, маршал Бірон, австрійський імператор Франц II. І особливо -і французький король Людовик XVIII. Уже зовсім хворий, він наказував переносити себе під час цвітіння цих рослин із Сен-Клу в сади Севру і проводив там цілою годинник, любуючись строкатістю і різноманітним фарбуванням квітів багатої колекції, культивований його садівником Екоффе.

Один час у Версалеві були навіть чарівні тюльпанові свята, на які збиралися всі знамениті аматори і садівники того часу і змагалися виставкою своїх новинок і рідкостей. За кращі екземпляри видавалися коштовні призи.

Але ніде захоплення тюльпанами не досягало таких колосальних розмірів, як у Голландії. Спокійні по природі, розважливі торговці і взагалі люди помірні, голландці ні з того ні із сього так захопилися цією квіткою, що захоплення це перетворилося в єдину у своєму роді народну манію, що одержала навіть в історії окрему характерну назву "тульпоманії".

Тюльпан з'явився тут лише в 1634 році, і перший час розведення його носило зовсім комерційний характер.

Помітивши захоплення цією квіткою німців і інших народів, розважливі голландці стали розводити його в як можна більшій кількості нових сортів, і торгівля його цибулинами виявилася настільки прибуткової, що нею стали займатися незабаром навіть і люди, що мали дуже мало відносини до садівництва, нею стало займатися ледве не все населення.

Незабаром справа дійшла до того, що утворилося щось начебто гри на біржі. Замість цибулин нових сортів стали видавати вперед на них розписки в тім, що власник їхній одержує право на придбання цього сорту, а потім розписки ці перепродували по більш високій ціні іншим; ці, у свою чергу, намагалися перепродати їх по ще більш високій ціні третім. При цьому ціни на такі фантастичні сорти доходили до неймовірних розмірів. Гру цю підтримували деякі щасливі випадки, начебто того, що по випадково придбаним за невисоку ціну розпискам виходили дійсно рідкісні сорти, що, будучи продані, давали потім великі бариші.

Так, наприклад, одному бідному амстердамському прикажчику завдяки стіканню цілого ряду щасливих обставин вдалося за які-небудь чотири місяці зробитися багатою людиною.

Великі гроші в цей час наживали також і торговці глиняними горщиками і дерев'яними шухлядами, тому що крім спеціально культивувала тюльпани садівників розведенням тюльпанів займався всякий і бідний і багатий - аби тільки знайшлося місце для їх розведення.

Для торгівлі цими цибулинами, як вже говорилося, існували особливі приміщення, де в особливі базарні дні збиралися продавці і покупці і змовлялися щодо цін - словом, щось начебто біржі. У біржові дні ці приміщення представляли собою багатотисячні збори.

Отут і мільйонери, і графи, і барони, дами, купці, ремісники, селяни, швачки, рибалки, усякого роду прислуга і навіть діти. Лихоманкою наживи були охоплені всі шари суспільства, усі, у кого тільки був хоч гріш за душею. У кого ж готівки не було (про це існують цілі записки в хроніках), тяг свої коштовності, плаття, домашній скарб, віддавав під заставу будинку, землі, череди -і словом, усі, аби тільки придбати бажані тюльпанові цибулини і перепродати їх за більш високу ціну. За одну цибулину, наприклад, сорту "Semper Augustus" було заплачено 13.000 гульденів, за цибулину сорту "Адмірал Енквіцен" -і 6.000 флоринів... На деякі ж сорти полягали запродажі, і в історії цієї дивної біржової гри збереглося навіть кілька документів, в одному з яких значиться, що за цибулину сорту "Vice-roi" було заплачено: 24 чверті пшениці, 48 чвертей жита, 4 жирних бика, 8 свиней, 12 овець, 2 бочки вина, 4 бочки пива, 2 бочки олії, 4 пуди сиру, зв'язування плаття й один срібний кубок. І такого роду угоди не були рідкістю.

Але крім таких спеціальних бірж у кожнім голландському місті були перетворені у свого роду мініатюрні біржі всі трактири, шинки і пивні, і всі аматори пограти в карти, у кісті - аматори сильних відчуттів перетворилися тепер у запеклих гравців у тюльпанові цибулини. При цьому, якщо укладена в одному з таких кабачків вигідна угода приносила всім заключившим її гарний бариш, то в ньому влаштовувалася багата гулянка, у якій перше місце належало хазяїну. І як не дивно може показатися, але в таких місцях складали собі іноді гарні багатства і бідні швачки, штопальниці мережив, пралі і тому подібний люд.

Нарешті, для того щоб розпалити ще більш пристрасть до цієї гри, міста начебто Гаарлема, Лейдена призначали від себе величезні, що досягали кількох сотень тисяч гульденів, премії за виведення тюльпана якого-небудь відомого кольору і величини, і у випадку здійснення цієї задачі видача нагороди супроводжувалася такими чудовими святами, на які народ стікався з усіх самих віддалених окраїн у не меншій кількості, чим на свято чи в'їзду коронування государів.

Історія, перспективи розвитку та класифікація стрілецької зброї

Декабрь 20th, 2010

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СТРІЛЕЦЬКОЇ ЗБРОЇ

Важливим етапом, революційною подією у розвитку зброї та збройної боротьби стало застосування пороху як метального засобу і виникнення вогнепальної зброї.

Офіційною датою виникнення вогнепальної зброї, принаймні серед європейських народів, вважається XIV століття. На Русі вперше про неї згадує «Софій­ський временник» у 1382 р. під час оборони Москви від татар та «Галицький часопис» у 1389 р.

У XIV столітті стрілецькою зброєю були гармати, зменшені настільки, що можна було стріляти з руки, їх називали ручницями або гаківницями: знизу виступав гак (мал. ).

width="277" height="70" src="images/referats/688/image001.jpg">

Тоді ж з'явилися рушниці з ґнотовим замком: на Заході — аркебузи, на Русі — ручні пищалі (мал. 44).

width="269" height="63" src="images/referats/688/image002.jpg">

На початку XVT ст. в арміях європейських держав ста­ли використовувати досконаліші ґнотові рушниці-мушкети (мал. 45, 46). В Росії мушкети були на озброєнні у стрільців.

width="262" height="116" src="images/referats/688/image003.jpg">

Велике значення для роз­витку стрілецької зброї мав пе-; рехід від ґнотових та кременевих до колісцевих замків. Ця глад-; коствольна дульнозарядна зброя проіснувала до XIX ст.

Перші зразки нарізної зброї були створені ще у XVI ст., але через складність виготовлення на озброєння вони потрапили тільки у 60-х роках XIX ст.

Винахід у першій половині XIX ст. ударного замка і капсуля як засобу запалення метального заряду, паперового (у 60-х роках — металевого) унітарного патро­на, удосконалення замків і ство­рення затворів дали змогу під час Мілютінської військової реформи

width="128" height="229" src="images/referats/688/image004.jpg">

переозброїти армію нарізними казеннозарядними кара­бінами і гвинтівками (гвинтівка Мосіна, мал. 47).

width="237" height="95" src="images/referats/688/image005.jpg">

Важливим етапом у розвитку стрілецької зброї було ство­рення автоматичної зброї. Вона з'явилась наприкінці XIX ст. Першість у серійному виготовленні і практичному застосу­ванні належить Росії. У 1913 р. В. Г. Федоров запропонував свій автомат, яким була озброєна рота 189-го Ізмаїльського полку під час першої світової війни (мал. 48).

width="237" height="75" src="images/referats/688/image006.jpg">

Бурхливий розвиток автоматичної зброї відбувся у ро­ки другої світової війни. Створено велику кількість піс-толетів-кулеметів, автоматів. Найбільше розповсюдження мав пістолет-кулемет Шпагіна (мал. 49).

width="229" height="78" src="images/referats/688/image007.jpg">

У післявоєнний період на озброєння армії надійшли високонадійні, невеликих габаритів зразки легкої авто­матичної зброї: самозарядний карабін Симонова (СКС), руч-

ний кулемет Дегтярьова, снайперська гвинтівка Драгунова (мал. 50), автомат Калашникова АК-47.

width="229" height="65" src="images/referats/688/image008.jpg">

На, початку 50-х років розпочалась ера автомата Кала­шникова (мал. 51) — найкращого зразка стрілецької зброї XX ст., модифікації якого є на озброєнні багатьох армій світу, в тому числі і Збройних Сил України.

width="229" height="85" src="images/referats/688/image009.jpg">

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СТРІЛЕЦЬКОЇ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ

Україна володіє значним інтелектуальним і виробни­чим потенціалом. Продукція ВПК (військово-промислового комплексу) від ракетоносіїв (балістична ракета «Дніпро») і танків Т-84 до пістолетів визнається іноземними фахів­цями однією з кращих у світі.

За останні роки було створено автомат «Сорока», який не має віддачі, пістолет-кулемет «Гоблін-1», який на відста­ні 50 м пробиває 4,5 мм броні. Відомий «Узі» просто не в змозі конкурувати з нашим «Гобліним».

Після «Гобліна» з'явився «Трансформер», який поєднав досягнення в характеристиках попередників і мав вже зов­сім інший дизайн. Зразок у складеному вигляді являє собою «цеглину» розмірами приблизно 35 на 10 см і приводиться в бойову готовність рівно за 1 секунду.

В останніх зразках пістолетів-кулеметів втілено в життя ще одне досягнення: з одного ствола зброї можна зробити 10 000 пострілів. Це набагато переважає зарубіжні зразки.

В Україні створено декілька нових зразків пістолетів: КБ-С-1 (який вже встигли охрестити «Вієм»), «Гном» — служ­бовий револьвер та ін; Усі вони мають стволи, для яких 10 000 пострілів — не межа, і ємність магазинів 16—20 набоїв. Багато зроблено для розвитку протитанкової зброї. У но­вому гранатометі використано новий підхід, і хоча тепер калібр гранатомета всього 24 мм (проти 40 мм гранатометів старого покоління), він успішно пробиває броню будь-якого танка. Початкова швидкість гранати удвічі більша, ніж у кумулятивної гранати для РПГ-7.1 При цьому вага гранати — 100 г (ПГ-7В важить, як відомо, 2,2 кг).

Новий автомат, який прийде на зміну автоматам Калаш­никова, матиме тільки рухомі системи, все штамповане, його абсолютно не треба буде чистити — пісок українській зброї не завада. Його ствол абсолютно не нагріватиметься. Віддача від­сутня, адже імпульс сили віддачі спрямований від стрільця.

Снайперська гвинтівка буде довжиною лише 80 см; це вдвічі менше за наявну СГД-1. На відстані 1200 м можна буде без зусиль влучити в голову противника, її вбивча сила у 7 разів більша, ніж у СГД-1; вона може на відстані 50 м пробити 4»5 мм броні.

Наприкінці 1997 р. Державний науково-дослідний центр артилерійсько-стрілецького озброєння завершив розробку та випробування чотирьох револьверів — «Сотник» (калібр 9 мм), «Осаул» (5,45 мм), «Па­ні» (5,6 мм) та мисливського гладко-ствольного револьвера 16-го калібру (мал. 52). Усі револьвери мають ком­пактні лазерні приціли.

Вже створено новий пістолет укра­їнського зразка — «Форт». Порівняно

3 розмірами ПМ його ствол буде на

4 см довший.

Українські технології у галузі роз­робки і виробництва стрілецької зброї привертають увагу як на Заході, так і на Сході.

width="96" height="166" src="images/referats/688/image010.jpg">

width="93" height="12" src="images/referats/688/image011.jpg">

КЛАСИФІКАЦІІЯ СТРІЛЕЦЬКОЇ ЗБРОЇ

У нинішній час на озброєнні армій знаходиться велике різноманіття зразків стрілецької зброї. Для їх вивчення і оцінки можливостей її бойового використався потрібна класи­фікація, яка дасть змогу звести все до визначених видів.

Види стрілецької зброї можна поділити за такими ознаками:

— призначення;

— ступінь автоматизації;

— калібр;

— бойові можливості.

Крім цього, іноді ще виділяють види стрілецької зброї за кількістю обслуги, за способом тримання під час стріль­би, за конструкцією ствола, за характером джерела енергії для метання куль, за кількістю стволів (табл. 4). ;

width="337" height="400" src="images/referats/688/image012.jpg">

Порівняти види стрілецької зброї за бойовими мож­ливостями можна за допомогою таблиці 5, в якій вказа­ні середні дані її головних характеристик.

Таблиця

БОЙОВІ МОЖЛИВОСТІ СТРІЛЕЦЬКОЇ ЗБРОЇ

Види зброї

Відстань ефектив­ного вогню (м)

Бойова

швидко-стрільність (постр./хв.)

Маса зброї (кг)

Довжина зброї (мм)

Час під­готовки до стрільби (сек.)

Пістолети, револьвери

50

до 30

до 1

160-240

7-10

Пістолети-кулемети

150

30/100

2,8/4,3

700-800

8-10

40/100

Автомати

500

безперервно 3,5/4,5

800-900

8-11

120

неавтомат.

до 30

Гвинтівки

600

автомат.

4,5/5,0

1200-1300

10-12

до 50

Ручні кулемети

800

50/150

6/14

1100-1200

11-15

Станкові Кулемети

1000

250-300

7/16

1200-1500

16-25

10/40

Великокаліберні кулемети

1500

80 100

50/160

2000-2300

90-150

Проходження практики курсантом — практикантом III-го курсу на посаді командира відділення

Декабрь 19th, 2010

Розпорядок дня

особового складу чергового караулу

Розведення караулів 8.00 - 8.30

Організація служби, підготовка до занять 8.30 - 9.30

Заняття 9.30 - 12.15

Обід 12.15 - 13.30

Відпрацювання оперативних планів, карток пожежегасіння, нормативів з ПСП, додаткові заняття 13.30 - 15.30

Догляд за технікою, прибирання приміщень,

господарчі роботи 15.30 - 18.00

Вечеря 18.00 - 19.00

Резервний час караулу 19.00 - 20.00

Культурно - масові заходи, особистий час 20.00 - 23.00

Відпочинок 23.00 - 6.00

Підйом, особиста гімнастика 6.00 - 6.15

Сніданок 6.15 - 7.00

Підготовка до здачі чергування, прибирання

приміщень, підведення підсумків за добу 7.00 - 8.00

Затверджую

Начальник _________

___________________

___________________

___________________

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПЛАН

проходження практики курсантом 3-го курсу Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля МВС України

______________________________________________

найменування заходів

термін

виконання

відмітка про виконання

1.1

1.2

1.3

1.4

1.5

1.6

1. Робота з особовим складом

Вивчити:

Посадові обов'язки командира відділення.

Форми і методи виховної та навчальної роботи з особовим складом відділення .

Робота ради наставників частини, товариського суду рядового та молодшого начальницького складу, а також інших громадських організацій.

Основні вимоги і порядок складання документів:

n пояснення ;

n рапорт про заохочення (стягнення) пожежного.

Організація несення служби:

n внутрішнього наряду;

n дозорної служби;

n постової служби.

Провести:

Бесіди з особовим складом відділення.

Інструктажі.

2.1

2.2

2.3

2.4

2.5

2. Підготовка особового складу

Вивчити:

Порядок і організація проведення занять з особовим складом відділення.

Порядок підготовки до проведення занять з особовим складом.

Провести практичні заняття з особовим складом відділення .

Взяти участь у розгляді пожеж, в гасінні яких брав участь караул

Ознайомитися з організацією роботи ГДЗС в пожежній частині.





3.1

3.2

3.3

3.4

3.5

3.6

3.7

3.8

3.9

310

311

312

313

3. Пожежна тактика.

Вивчити:

Порядок залучення сил та засобів на гасіння пожеж.

Порядок взаємодії пожежної охорони з іншими службами під час гасіння пожеж, ліквідації аварій та стихійного лиха.

Пожежно - технічну характеристику району виїзду підрозділу (об'єкту що охороняється).

Оперативно - технічні особливості району обслуговування, водопостачання.

Технічна підготовка.

Вивчити:

Тактико - технічні можливості основних та спеціальних пожежних автомобілів, які є на озброєнні пожежної частини, порядок їх експлуатації та утримання.

Засоби зв'язку, які є на озброєнні пожежної частини, порядок експлуатації, порядок ведення радіообміну.

Організацію підготовки газодимозахисників в пожежній частині.

Технічні характеристики ізолюючих апаратів та пожежно-технічне озброєння ГДЗС частини.

Порядок експлуатації та утримання пожежно-технічного обладнання .

n перевірити комплектацію пожежно-технічного озброєння пожежних автомобілів згідно з нормами табельної забезпеченості та його справності .

n перевірити відповідність строків випробовування Д-60, ДП, ДШ, рятівних мотузок, діелектричних засобів, пожежних поясів з карабінами.

Техніка безпеки.

Вивчити:

Організацію та порядок забезпечення техніки безпеки під час несення служби, проведення занять та виконання бойових дій на пожежі.

Ознайомитись:

З документацією щодо питань техніки безпеки, яка ведеться у пожежній частині.

Провести інструктаж особового складу відділення :

n з техніки безпеки перед заступанням на чергування;

n по наданню першої медичної допомоги потерпілому на пожежі.

Згоден:

Заступник начальника

_____________________________

звання

___________ _________________

підпис ініціали, прізвище

Дата

Курсант Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля МВС України_

_______________

підпис ініціали, прізвище

Дата


Затверджую

Начальник _______

________________

________________

Методична розробка

Проведення занять з ПСП_____________________________________________

________________________________________________________________________

Тема: Одягання бойового одягу і спорядження.

Навчальна мета: тренування.

Місце проведення: _____________________

Матеріальне забезпечення: бойовий одяг і спорядження .

Література: Настанова з ПСП.

Порядок проведення занять

Питання що відпрацьовуються

Короткий зміст

Методичні вказівки

1.Організаторський момент

Шикування, прийняття рапорту, перевірка зовнішнього вигляду, оголошення теми, мети.

Час 10 хв.

2. Розминка

Провести комплекс загальних вправ, пробігти 2 круги навколо стадіону.

Час 10 хв.

3. Відпрацювання вправи

Бойовий одяг і спорядження складені будь-яким способом. Пожежний знаходиться в одному метрі від бойового одягу і спорядженням обличчям до нього. Командир відділення подає команду, пожежний одягає бойовий одяг. Куртка повинна бути застібнута на всі ґудзики, кінець його заправлений під пряжку, підборідний ремінь заправлений . Вправа виконується кожним пожежним, а потім в складі всього відділення.

Час 30 хв.

4. Підведення підсумків

Дати оцінку загальному рівню підготовки особового складу, відзначити краще виконання вправи, оголосити оцінки, відповісти на запитання.

Час 10 хв.

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 30 »