2. Еластичність пропозиції, її економічний зміст та види.
3. Визначники еластичності пропозиції.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
В умовах зробленої конкуренції на ринку постійно зустрічаються продавець і покупець, і в такий спосіб при їхньому зіткненні визначається ціна товару. При цьому враховуються витрати чи продавця виробника на виробництво, збереження, транспортування товару, цінність і корисність цього товару для споживача, а також багато інших факторів , щовпливають на ціну.
”Пропозиція” і “попит” — два найважливіших поняття економіки. Їх можна розглядати окремо, але на практиці це два нерозривних явища.
Як відомо, у ринковій економіці попит визначає пропозиція. Але це зовсім не виходить, що пропозиція менше по свому значенню, ніж попит. Його вивчення так само необхідне для правильного розуміння і рішення проблем, що встають перед економістами і менеджерами. Як поставити виробництво, щоб воно приносило максимальний прибуток? Як понизити витрати? Як створити план діяльності фірми на майбутнє? Що краще: продовжувати чи виробництво пора зупинити підприємство? Це дуже важливі питання, від рішення яких залежить доля підприємства зокрема і держави в цілому.
Теорія пропозиції, як говориться у великому економічному словнику, це теорія, заснована головним чином на теорії поводження виробників і аналізує те, яким чином фірма чи підприємці доставляють на ринок товари і послуги.
Оскільки ринок у нашій країні тільки розвивається, то дослідження попиту та пропозиції є дуже важливим при вивченні шляхів розвитку ринкової економіки в Україні. І дуже важливо навчитися застосовувати результати досліджень попиту та пропозиції на практиці. Без інформації про попит та пропозицію не може обійтися в наш час, практично, жодна фірма.
Підвищення ціни на товар приводить до зменшення попиту на нього і до збільшення пропозиції цього товару. Зниження ціни має протилежний ефект: попит на товар зростає, а пропозиція його падає. Тобто попит і пропозиція змінюються залежно від зміни ціни.
Але в багатьох випадках урахування даної загальної закономірності недостатнє для вивчення економічних процесів, оскільки різні товари по-різному реагують на зміну ціни. Скажімо, якщо підняти ціну на сіль, то можна отримати значний додатковий дохід, бо попит на сіль дуже мало залежить від її ціни. З іншого боку, якщо підняти ціну квитків на футбольний матч, то можна мати збитки від різкого зменшення попиту на ці квитки.
Як визначити ступінь реагування попиту і пропозиції на зміну ціни? Щоб відповісти на це запитання, застосовують поняття цінової еластичності попиту і пропозиції.
Задача цієї роботи полягає в тому, щоб по можливості більш повно розкрити теми і проблеми, зв»язані з пропозицією, пояснити його основні закони і показати їхнє застосування на прикладах.
1. Пропозиція та ринкова пропозиція, їх суть
Пропозиція — це кількість товарів, яка перебуває на ринку або може бути туди доставлена.[1] Вона визначається виробництвом, але не тотожна йому. Є випадки, коли і в урожайний рік "дари" сільського господарства відсутні на полицях магазинів. Закон пропозиції стверджує: чим вища ціна на товар, тим більша пропозиція товару, і навпаки. Отже, встановлюється прямо пропорційна залежність між ціною і величиною пропозиції. Звичайно, для виробника більш прибутковим е пропонувати товар за вищими цінами (за умови, що високі ціни гарантовано тривалі).
Основні поняття, пов»язані з пропозицією, значною мірою аналогічні поняттям, пов’язаним з попитом. Так, аналогічно до попиту ринкову пропозицію формує пропозиція благ окремими фірмами. Пропозиція окремої фірми визначається її виробничими можливостями, згідно з якими для кожної конкретної ціни фірма може запропонувати до продажу певні обсяги блага. Тому пропозиція аналогічно до попиту також характеризується набором обсягів певного блага, які виробники (постачальники) бажають та можуть продати на ринку, і відповідних цін.
Ринкова пропозиція блага складається із суми обсягів блага, які окремі фірми можуть та хочуть запропонувати до продажу за кожної конкретної ціни.[2]
Функція пропозиції — залежність обсягу пропозиції блага від його ціни.[3]
Крива пропозиції — графічне відображення функції пропозиції.[4]
На графіку крива пропозиції позначена буквою S (англ. suplly) і прямує знизу вгору, зліва направо.
Рух по кривій пропозиції (мал. 1) ілюструє прямо пропорційну залежність між зміною в ціні і зміною у величині пропозиції.
Отже, зміна ціни на товар веде до зміни величини попиту на нього або до зміни величини пропозиції товару. Ринкова ціна показує, де саме ми перебуваємо на кривих попиту чи пропозиції.
Мал. 1 Крива пропозиції( Р – ціна, Q – к-сть товару, S – пропозиція)[5]
Численні емпіричні спостереження та теоретичні дослідження свідчать про зростання обсягу пропозиції за зростання ціни. У цьому полягає важливий економічний закон — закон пропозиції.
Між ціною та кількістю пропонованого продукту існує пряма, або позитивна, залежність. Якщо ціна зростає, відповідно збільшується й величина пропозиції; якщо ціна знижується, то зменшується величина пропозиції. Цю залежність називають законом пропозиції.[6]
Крива пропозиції показує, яку кількість товару виробники хотіли б продати залежно від цін на ринку. Крива йде вгору, оскільки в міру зростання ціни збільшуєтьсякількість компаній, що можуть і хочуть виробляти й продавати товар. Наприклад, за вищої ціни існуючі фірми за короткий час можуть збільшити виробництво товарів, найнявши додаткових робітників або змусивши своїх робітників працювати понадурочне (при цьому фірма має більші витрати), а у віддаленій перспективі — збільшивши розміри підприємства. Висока ціна також може привабити до ринку нові компанії, що через свою недосвідченість матимуть великі витрати; тому раніше вважали вихід на новий ринок (коли були нижчі ціни) економічно недоцільним.
Позначивши пропозицію через S, можна записати функціональну залежність:
S = f(p; q, c, x)[7],
де p – ціна товару;
q – ціна на взаємозамінюванні та взаємодоповнювані товари;
с – затрати на виробництво;
х – інші фактори.
Крапка з комою між p і q означае різницю між впливом ціни (p) і всіх інших факторів (q, y, x) на пропозицію.
Зміна ціни веде до зміни тільки величини пропозиції. Відбувається рух по кривій S, яка не змінює свого положення (мал. 2).
1. Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і держбюджетом існує пряма і зворотна залежність - з одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики, з іншого – фіскальна політика впливає на стан державного бюджету. Роль держбюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між державними заходами і витратами (видатками).
Для прикладу наведемо державний бюджет України (табл. 1):
Табл. 1. Державний бюджет України на 1998 рік (Обчислено на основі “Закону про Державний бюджет України на 1998 рік”. Див.: Урядовий кур’єр. №13-14. 1998, 22 січня).
Як видно із таблиці 1 основну частку бюджетних доходів складають податки (51,8%) і внески у державні цільові фонди (22,3%). Серед видатків найбільш вагомими є такі статті: фінансування соціально-культурних заходів та соціального захисту населення (19,2%), інші видатки (17,4%), виплати із державних цільових фондів (15,0%), витрати на національну оборотну та безпеку держави (13,6%), фінансування народного господарства (13,3%).
Головною ознакою держбюджету на 1998 рік є його дефіцит, який передбачається на рівні 3,3% ВВП або 13,8% до всіх видатків. Законом України “Про Державний бюджет України на 1998 рік” передбачаються і певні джерела фінансування бюджетного дефіциту. Так, із цією метою надходження із джерел внутрішнього фінансування передбачаються в сумі 1130723 тис. грн., а із джерел зовнішнього фінансування – 2250000 тис. грн. Звичайно, це викличе суттєве збільшення державного боргу, яке в наступних періодах ляже додатковим тягарем на видаткову частину державного бюджету.
Створення сприятливого середовища для розвитку підприємництва, стимулювання ділової ініціативи, зміцнення позицій малого та середнього бізнесу є одним із пріоритетних завдань роботи райдержадміністрації.
Завдяки реалізації районної програми розвитку підприємництва забезпечено зростання виробничих і фінансових показників діяльності суб’єктів малого бізнесу та розвиток інфраструктури підтримки підприємництва.
Зокрема, кількість малих підприємств у порівнянні з 2006 роком зросла на 5.9 відс. та станом на 01.01.2008 становить 214 одиниць з чисельністю працюючих 2550 осіб.
За основними видами економічної діяльності найбільше малих підприємств працює у оптовій та роздрібній торгівлі, промисловості, будівництві та сільському господарстві.
Всього в малому бізнесі офіційно задіяно понад 4.9 тис.осіб, тобто майже чверть всіх зайнятих в районі. У розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення кількість малих підприємств в районі зросла з 2.0 одиниці у 2006 році до 2.14 одиниць у 2007році.
Станом на 01.01.2008 кількість фізичних осіб - суб»єктів підприємницької діяльності становить 2970 осіб, що на 170 осіб або на 6.0 відс. більше відповідного періоду минулого року.
У 2007 році обсяги продукції (робіт, послуг), реалізованої малими підприємствами району, становили 7.5 відс. від загальних обсягів реалізації регіону, що більше середнього показника по Україні (5,5 відс.).
Надходження до Зведеного бюджету району від діяльності суб’єктів малого підприємництва за 2007 р рік становить 20,4 млн.грн., що на 4,5 млн.грн. більше відповідного періоду минулого року .
За рахунок використання потенціалу малого і середнього бізнесу вирішено проблему пасажирських перевезень та торговельного обслуговування, навіть у найбільш віддалених населених пунктах району.
Саме на малих підприємствах району розпочато впровадження передових технологій будівельних і оздоблювальних робіт. Це якісно змінило зовнішній вигляд населених пунктів.
Суб’єкти малого підприємництва активно освоюють сучасні інформаційні та телекомунікаційні технології, НВП “Фантомаш” розроблено бізнес-план на будівництво сміттє-переробного комплексу в місті Сарни, проведені науково-дослідницькі роботи.
В районі створений єдиний реєстраційний центр для суб»єктів підприємницької діяльності.
Структурними підрозділами райдержадміністрації надається допомога підприємцям в розробленні бізнес-планів, пошуку потенційних інвесторів та партнерів, участі у виставково-ярмаркових заходах.
В районі працює інформаційно-консультативний центр для підприємців, в поточному році центром проведено два семінари з секретарями і головами місцевих рад на тему “ Регуляторна політика”, “Зелений туризм”, вісім тренінгів з підприємцями початківцями на тему “ Основи бізнесу”, Комерційна діяльність та маркетинг у сфері малого бізнесу”, надано консультацію 63 суб’єктам господарювання, надавалися послуги по проведенню маркетингових досліджень для підприємств району та області.
В районі забезпечено безперешкодний викуп земель не сільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності, так за 2007 рік продано 35 земельних ділянок загальною площею 7,4 га на суму 1,97 млн. грн. В поточному році 32 суб’єктами підприємницької діяльності надано в оренду земельних ділянок не сільськогосподарського призначення площею 39,5 га.
В районі діють 32 фермерських господарств, в користуванні яких знаходиться 4535 га сільськогосподарських угідь.
Вживаються заходи щодо використання потенціалу малого підприємництва для вирішення проблем зайнятості.
Станом на 01.01.2008р за рахунок Фонду загального обов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в районі отримали одноразову допомогу для здійснення підприємницької діяльності 83 особи на загальну суму 240,9 тис.грн. 30 безробітних займаються виробничою діяльністю та наданням послуг, 22 безробітних розпочали свою діяльність в сфері побуту, 3 особи займаються ремонтом телерадіоапаратури, та оргтехніки.
За 2007 рік 132 безробітних підвищили свій професійний рівень з основ підприємництва за напрямом «Підприємець – початківець», а 77 безробітних завершили навчання за професіями, спрямованими на зайняття індивідуальною трудовою діяльністю та самозайнятість.
Протягом року проведено 42 інформаційних семінари з орієнтації на підприємництво та самозайнятість, які відвідали понад 600 осіб.
Для розвитку сільського зеленого туризму та зменшення безробіття на селі інформаційно – консультаційним центром в липні місяці 2006 року проведено семінар секретарів місцевих рад на тему “Зелений туризм” та семінар тренінг із власниками сільських садиб.
За 2007 рік суб’єктам малого підприємництва надано в оренду 1,34 тис.м2 вільних площ, які знаходяться у спільній власності територіальних громад району.
Забезпечується прозора процедура закупівель товарів, робіт, послуг за державні кошти, значна частина закупівель в районі здійснюється у суб’єктів малого підприємництва – переможців відповідних тендерів.
Для забезпечення узгоджених дій органів місцевої влади, суб’єктів малого бізнесу, щодо реалізації в регіоні державної політики у сфері підприємництва функціонує районна координаційна рада з питань розвитку підприємництва.
Головною метою Програми є підтримка розвитку малого підприємництва та підвищення ефективності використання його потенціалу для вирішення найбільш актуальних проблем регіону, зокрема, поліпшення ситуації у сфері зайнятості; розширення асортименту та підвищення якості споживчих товарів, робіт і послуг; формування у суспільстві потужного, активного та самодостатнього середнього класу власників.
Основні напрями та завдання розвитку малого підприємництва на2008 рік.
Узгодження цілей і практичних дій органів місцевої влади та суб’єктів малого бізнесу щодо реалізації в регіоні державної політики у сфері підприємництва, а також активізації підприємницької діяльності у пріоритетних для району напрямах;
забезпечення дотримання в районі вимог Законів України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців";
аналіз потенціалу малого підприємництва району, перспектив та напрямів його розвитку;
податкове стимулювання розвитку підприємницької діяльності;
забезпечення фінансово-кредитної підтримки розвитку малого підприємництва органами місцевої влади;
створення сприятливих умов для суб’єктів малого бізнесу на ринку кредитних ресурсів;
активізація інвестиційної діяльності суб’єктів малого підприємництва;
підтримка розвитку підприємництва на селі, зокрема, селянських (фермерських) господарств;
розвиток матеріально-технічної бази ринків, створення належних умов торгівлі;
вдосконалення форм та механізмів виробничої кооперації між великими та малими підприємствами;
1. Особливості приватних та суспільних благ стор. 4
2. Попит на суспільні блага .стор. 8
3. Виробництво суспільних благ .стор. 12
4. Розподіл суспільних благ .стор. 13
5. Ефективність і суспільні блага ………………………… ….стор. 14
6. Суспільні блага і труднощі на ринку……………………… стор. 16
Висновки .стор.16
Література стор.18
Вступ
Будь-яка істота, що живе на землі, будь то рослина чи тварина, повноцінно живе чи існує тільки при дотриманні нею чи навколишнім світом визначених умов. Ці умови створюють консенсус, що відчувається як задоволення, тому має місце говорити про границю споживання, такому стані всіх людей, при якому їхні потреби в благах максимально насичені. І в сучасний час потреби в красивому одязі, вишуканій їжі, у погоні за модою і престижем актуальні, і від них залежать зайнятість на ринку праці, розвиток як великого, так і малого бізнесу.
Задоволення потреб – це ціль будь-якої діяльності людини. Вона працює, щоб забезпечити собі харчування, одяг, відпочинок, розваги тобто ті блага, що потрібні в житті. І навіть діяння, що, здавалося б, не несе ніякої користі для людини, насправді має причину. Наприклад, милостиня, для того, хто її дає, є задоволенням його вищих потреб, зв»язаних з його психікою.
Людина без потреб – мертва людина.
Мільйони років еволюції можна звести до декількох років розвитку людини, і тим самим спростити розуміння відмінності вищих і нижчих потреб (вторинних і первинних). Ці поняття відрізняє те, що відрізняє людину від тварини, тобто розум. При народженні людина випробує тільки первинні потреби. Проходять мільйони років еволюції чи лічені роки соціалізації людини й істота з низьким рівнем розвитку перетворюється у високоорганізовану. Одним з основних ознак цього перетворення є поява на визначеному етапі вищих потреб.
Потреби суспільства - це соціологічна категорія, в основі якої лежать колективні звички, тобто те, що прийшло від наших предків, і укоренилося в суспільстві настільки сильно, що існує в підсвідомості. Цим і цікаві потреби, що залежать від підсвідомості, що не піддаються аналізу, розглядаючи конкретний індивід. Їх необхідно розглядати глобально, щодо суспільства.
Для задоволення потреб необхідні блага. Відповідно економічні потреби це ті, для задоволення яких необхідні економічні блага. Іншими словами економічні потреби – та частина людського нестатку, для задоволення якої необхідне виробництво, розподіл, обмін і споживання благ. Звідси можна зробити висновок, що будь-яка людина має потребу в економічній сфері для задоволення хоча б його первинних потреб. Люба людина, будь то знаменитість, учений, співак, музикант, політик, президент насамперед залежить від свого природного початку, а значить стосується економічного життя суспільства, і не може створювати, діяти, керувати не стосуючись економічної сфери.
width=189 height=191 src="images/referats/5124/image001.jpg" align=left hspace=12 alt="http://www.refine.org.ua/images/referats/938/image001.jpg"> Кожне суспільство має вирішити три фундаментальні проблеми: що виробляти (які товари і послуги та в якій кількості)?; як виробляти (за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів)?; для кого виробляти ці товари (хто їх споживатиме)?
Обмеженість економічного потенціалу країни можна проілюструвати за допомогою графіка межі виробничих можливостей. Якщо результати виробництва (товари чи послуги, які споживаються або використовуються у дальшому виробництві) умовно поділити на дві групи (наприклад, суспільні товари, й приватні товари), то межа виробничих можливостей відбиватиме максимальні кількості суспільних і приватних товарів, які можуть одночасно вироблятися за даної кількості ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються (рис. 1.1).
1. Особливості суспільних благ
Стан почуття недостачі характерно для будь-якої людини. Спочатку цей стан носить розпливчастий характер, точно неясна причина такого стану, але на наступному етапі він конкретизується, і стає ясно які саме товари чи послуги необхідні. Таке почуття залежить від внутрішнього світу конкретної особистості. В останній входять смакові переваги, виховання, національні, історичні передумови, географічні умови.
Благо – це потреба в якому-небудь благу, що має корисність для конкретної людини. У такому широкому змісті потреби є предметом дослідження не тільки суспільних, але і природничих наук, зокрема біології, психології, медицини.
Біологія, наприклад, вивчає аспект благ, зв»язаний з обміном речовин у живому організмі і підтримкою його життєдіяльності.
Психологія розглядає блага як особливий психічний стан індивіда, що відчувається їм незадоволеність, що відбивається на психіці людини як результат невідповідності між внутрішніми і зовнішніми умовами діяльності.
Суспільні науки вивчають соціально-економічний аспект благ. Економічна наука, зокрема, досліджує суспільні потреби.
Суспільні блага – потреби, що виникають у процесі розвитку суспільства в цілому, окремих його членів, соціально-економічних груп населення. Вони випробують на собі вплив виробничих відносин соціально-економічної формації, в умовах якої складаються і розвиваються.
Суспільні блага поділяються на дві великі групи потреб суспільства і населення (особисті потреби).
Блага суспільствавизначаються необхідністю забезпечення умов його функціонування і розвитку. До них відносяться потреби виробничі, у державному управлінні, забезпеченні конституційних гарантій членам суспільства, охорони навколишнього середовища, обороні і т.п.
З економічною діяльністю суспільства найбільш зв»язані виробничі потреби.
Виробничі потреби випливають з вимог максимально ефективного функціонування суспільного виробництва. Вони включають потреби окремих підприємств і галузей народного господарства в робочій силі, сировині, устаткуванні, матеріалах для випуску продукції, потреби в управлінні виробництвом на різних рівнях – цеху, дільниці, підприємства, галузі народного господарства в цілому.
Ці потреби задовольняються в процесі господарської діяльності підприємств і галузей, що зв»язані між собою як виробники і споживачі.
Особисті блага виникають і розвиваються в процесі життєдіяльності людини. Вони виступають як усвідомлене прагнення людини до досягнення об»єктивно необхідних умов життя, що забезпечують повний добробут і всебічний розвиток особистості.
Будучи категорією суспільної свідомості, особисті потреби виступають і як специфічна економічна категорія, що виражає суспільні відносини межу людьми з приводу виробництва, обміну і використання матеріальних і духовних благ і послуг.
Особисті потреби носять активний характер, служать спонукальним мотивом діяльності людини. Остання в кінцевому рахунку завжди спрямована на задоволення потреб: здійснюючи свою діяльність, людина прагне повніше задовольнити їх.
З іншого боку, сама ця діяльність виступає найважливішим фактором формування особистих потреб. Чим вона ширше і багатогранніше, тим різноманітніше, більші потреби людини і тим у кінцевому рахунку повніше вони задовольняються.
Задоволення потреб шляхом так називаного пасивного споживання, не зв»язаного з активною діяльністю індивіда як члена суспільства, економічного суб»єкта, неминуче веде до їх знецінення. Тому саме сама активна діяльність людини є чинником росту потреб, їхнього якісного удосконалювання, стимулює прояв закону зростаючих потреб.
У ринковій економіці виробництво і розподіл благ відбуваються з використанням механізму цін. Для виробників і споживачів діє принцип виключення, який означає, що певне благо отримує лише той, хто в змозі та згоден заплатити ціну, яка встановлюється на нього. Інші економічні суб’єкти із процесу усуваються. До того ж виробляються лише ті товари, ціни яких перевищують витрати, тобто виробники намагаються уникнути неефективних виробництв. На ринку окремі економічні суб’єкти приймають самостійні рішення (у відповідності із власними уподобаннями та фінансовими можливостями) про те, якими мають бути обсяг та структура їхньої пропозиції та їхнього попиту на різні блага. Кількість товару, яку економічний суб’єкт може мати у своєму розпорядженні, залежить від його купівельної спроможності.
В умовах переходу до ринкової економіки перед кожним виробником гостро постає проблема формування ціни на свою продукцію. При цьому виробник ризикує, визначаючи ту чи іншу ціну. Одним із методів ціноутворення на етапі встановлення початкової ціни , як відомо , є метод отримання цільового прибутку. Він оснований на оцінці витрат підприємства , для повернення яких слід реалізувати певний обсяг продукції по встановленій ціні. При цьому ціна визначається із розрахунку запланованого прибутку. Використання цього методу пов’язоно з ціновою еластичністю і потребує розрахунку такого рівня ціни , при якому будуть досягнуті обсяги продажу , які забезпечать покриття сукупних витрат і отримання цільового прибутку. Аналітичне представлення даної моделі основане на базовій формулі прибутку :
P = S – C – V , де (1.1)
S – вартість реалізованої продукції ;
C – сумарні постійні (умовно-постійні) витрати ;
V – сумарні змінні (умовно-змінні) витрати ;
P – прибуток .
Як наслідок будемо мати :
S – V = C + P (1.2)
У цій формулі ліва частина представляє собою вартість відшкодування. Як бачимо , дана модель основана на положенні , що сумарні витрати на виробництво і реалізацію продукції складаються із постійних та змінних витрат.
Під постійними витратами розуміють ті , що в короткостроковому проміжку в цілому не змінюються зі зміною обсягу виробництва , оскільки безпосередньо не залежать від величини та структури виробництва та реалізації продукції. Це можуть бути оклади адміністрації , витрати по аренді , амортизаційні відрахування , податок на майно , відсотки за кредит та інші відносно постійні витрати. Слід зауважити , що в зарубіжній практиці визначення витрат виробництва , постійні витрати підрозділяються на дві групи. Це так звані залишкові і стартові витрати. До залишкових відносяться ті постійні витрати , які фірма продовжує нести в період тимчасової зупинки процесу виробництва і реалізації продукції (витрати на аренду , податок на майно та ін.). Стартові створює та частина постійних витрат , які з’являються з поновленням виробництва і реалізації продукції (оклади окремих категорій працівників та ін.).[3.]
Чіткого розподілу між залишковими і стартовими витратами не існує. Включення окремих витрат в ту чи іншу групу залежить від періоду часу , на який зупинено виробництво і реалізацію продукції.
До змінних відносяться ті види витрат , які змінюються в цілому прямо пропорційно змінам обсягу виробництва і залежать від структури витрат кількох видів продукції. До цих витрат відносяться : витрати на сировину і основні матеріали , палива і енергії , комісійних продавцям і оплата робочої сили , деякі витрати по забезпеченню та ін.
Розрізняють також змішані витрати , які включають елементи як постійних , так і змінних витрат (наприклад оплата електроенергії , яка витрачається у технологічному процесі і йде на загальні потреби підприємства).
Існує три основних методи диференціації витрат :
Метод “ Високий-Низький” (“High-Low”) , названий також методом максимальної і мінімальної точки.
Графічний (статистичний) метод.
Метод найменьших квадратів.
Валові витрати підприємства складає сума постійних і змінних витрат.
Пошук найбільш вигідних комбінацій між питомими змінними витратами (на одиницю продуції) , постійними витратами , ціною і обсягом продажу можливий за допомогою операційного та маржинального аналізу.
В основі операційного аналізу , який ще називається аналізом “Витрати – обсяг – прибуток ”, – вивчення залежності фінансових результатів бізнесу від витрат і обсягів збуту продукції. Операційний аналіз часто називають аналізом беззбитковості , тому що його використання дає можливість розрахувати такий обсяг продажу (в натуральному чи вартісному виразі ) , при якому прибутки співпадають з витратами. Цей обсяг характеризує точку беззбитковості , тобто критичну , оскільки продаж в обсязі меньшому цієї точки веде за собою збитки , а вище – забезпечують прибуток.
width="338" height="284" src="images/referats/3196/image001.gif"> width="492" height="2" src="images/referats/3196/image002.gif"> width="99" height="100" src="images/referats/3196/image003.gif"> Вартість продукції Вартість реалізованої продукції
Точку беззбитковості часто називають порогом рентабельності. Це важливий показник. Падіння попиту на продукцію легше перенести фірмі з низьким порогом рентабельності. Зниження порогу рентабельності можна забезпечити за рахунок зменьшення постійних витрат чи росту валової маржі (ВМ). Поріг рентабельності розраховується по формулі :
width="171" height="67" src="images/referats/3196/image013.gif">, де (1.3)
С – постійні витрати ;
КВМ – коефіцієнт валової маржі , що визначається як :
width="148" height="70" src="images/referats/3196/image014.gif"> , де (1.4)
S – вартість реалізованої продукції ;
ВМ – валова маржа , яка дорівнює :
width="155" height="31" src="images/referats/3196/image015.gif">, де (1.5)
V – змінні витрати.
У рамках грошового аналізу прибуток визначається так :
width="213" height="33" src="images/referats/3196/image016.gif"> , де (1.6)
П – прибуток ;
ЗФП – запас фінансової прочності , яка представляє надлишок фактичної вартості реалізованої продукції над порогом рентабельності . він розраховується по формулі :
По мірі віддалення S від її порогового значення запас фінансової прочності збільшується , що обумовлено відносним зменшення постійних витрат у релевантному диапазоні.
Головний сенс маржинального аналізу заключається у встановленні зв’зку між рівнем ділової активності , характеризуємою динамікою обсягів продажу і прибутком фірми (рис. 1.2.).
Концепція “конвергенції” виникла під впливом протистояння двох політичних систем: капіталізму та соціалізму, демократичної та тоталітарної системи.
Суть “конвергенції” в тому, що капіталізм та соціалізм, суспільство з різними устроями, під впливом НТП поступово (еволюційним шляхом) проникають один в одного, набувають спільних рис.
Отже створюється одне науково-технічне і соціальне середовище, яке приводить різні державні системи до конвергенції, тобто до набуття схожості.
Розрізняють кілька шкіл конвергенції:
1) “Раціональна школа” – дві системи наближаються одна до одної і виникає змішана система, яка дає можливість досягти оптимального варіанту суспільної організації.
Від капіталізму бере:
приватну власність;
прибуток як стимул;
невтручання держави в економічні процеси.
Від соціалізму:
соціальну рівність;
робітничий контроль;
економічне планування.
2) “Технологічна школа” – злиття двох систем має відбутися внаслідок розвитку однакових технологічних структур у виробництві:
а) сучасна індустріальна техніка;
б) нові технології та наукової організації виробництва відмінності між протилежними системами зменшуються.
3) “Менеджерська школа” – управлінські технології та структури у країнах з різними політичними системами дуже сході між собою:
а) великими монопольними підприємствами у західних країнах зараз керують не самі власники капіталу, а наймалі менеджери. Тобто влада перетікає від капіталістів до управлінської верхівки;
б) майже такі процеси відбуваються у країнах Східної Європи;
Отже процеси, що відбуваються у країнах Східної та Західної Європи, в сфері управління економікою є схожими.
4) Школа “зближення у методах регулювання економіки” внаслідок НТП, масового виробництва продукції, високого ступеню організації виробництва та державного втручання в економічні процеси регулювання економіки в різних країнах набуває схожих рис.
2. У.Ростоу та його концепція “стадій економічного зростання”.
На думку американського економіста У.Ростоу, людське суспільство в своєму розвитку має пройти кілька певних етапів (стадій):
1 стадія – “традиційне суспільство” – первісне, рабовласницьке та феодальне суспільство, де переважає с/г;
2 стадія – “перехідне суспільство” – виникнення сучасних типів промислових підприємств та банків;
3 стадія – “зрушення або зліт” – швидкий розвиток промисловості і с/г.
4 стадія – “рух до зрілості” – забезпечення стабільного перевищення випуску продукції відносно зростання населення.
5 стадія – “суспільство високого масового споживання” – виробництво предметів споживання та послуг відіграє значну роль.
6 стадія – “вік пошуку якості”. Висновок, що його робить Ростоу – під час економічного зростання будь-яка економічна система досягне однакового рівня розвитку, незалежно від політичного устрою.
Тема. Буржуазна п/е в Англії
План
Нові ідеї п.е. в Англії.
Елементи політичної економії Міля.
Теорія народонаселення Мальтуса.
1. Політична економія в Англії.
В центрі уваги економістів першої половини ХІХ ст. Сея, Мальтуса, Сенсора, Батіста, Мілля та інших залишаються проблеми економічного розвитку, зросту масштабів виробництва. Вони вважали, що капіталізм, побудований на приватній власності й зіткненні інтересів власників і робітників, є прогресивним ладом.
Проте економісти нової хвилі принесли й нові ідеї в класичну теорію. Вони полягали в тому, що виробництво визначає рівень доходів і їх розподіл, але наголошують, що розвиток виробництва залежить від доходів споживача, тому раціональний розподіл вартості є важливою умовою розвитку.
Економісти нової хвилі зрозуміли, що важливу роль у процесі виробництва та обліку відіграє суб’єктивний фактор і властивість товарів задовольняти потреби.
Англійська політична економія початку ХІХ ст. характеризувалась сталістю поглядів, використанням абстрактних методів досліджень.
Джеймс Міль (1773-1836) – є одним з перших представників нової течії політекономії. Його основна праця “Елементи політичної економії” Міль вважав, що у створенні вартості бере участь не тільки праця, а і капітал. Тому, що капіталісти є організаторами виробництва. Отже прибуток – винагорода за їхню працю, як і з/п – винагорода за працю робітників.
Виходить, як за Міллем, немає суттєвої різниці між прибутком і з/п, бо капіталіст і робітник – обоє працюють. Антагонізм існує тільки між прибутком і рентою, бо землевласники є паразитуючим класом. Землевласникам потрібне високе оподаткування ренти. Землевласника Мілль розглядав як пасивного учасника розподілу. Землевласники не заінтересовані у прогресивному розвиткові землеробства, оскільки продуктивність праці сприяє зниженню цін.
Міль був творцем так званої “теорії фонду з/п”. Згідно з цією теорією капіталіст має наперед визначений фонд з/п. Сам фонд є сумою індивідуальних з/п. За цих умов підвищення з/п може здійснюватися лише за рахунок скорочення кількості робітників.
Отже, економічна боротьба робітничого класу за підвищення з/п є безглуздою.
Мак-Куллох – відомий тим, що зарахував до учасників процесу виробництва не тільки людей, а й тварин (робоча худоба).
Робітники й капіталісти є рівноправними товаровиробниками. Тому з/п – еквівалент проданої праці, а прибуток – надлишок від продажу товару дорожче за його вартість. Основна праця – “Начала політичної економії”.
Уільям Сеніор вважав, що вартість визначається ціною, та й залежить від попиту і пропозиції. Основна його праця – “Нариси науки політичної економії”.
Капітал, створюється тому, що капіталіст утримується від споживання. Тому прибуток містить дві частини:
процент на позичковий капітал, або винагорода за утримання від споживання;
підприємницький доход, або винагорода за працю щодо організації підприємства.
Томас Роберт Мальтус – автор “теорії народонаселення”, згідно з якою люди розмножують за геометричною прогресією. На відміну від цього виробництво зростає за арифметичною прогресією. Тому в суспільстві не вистачає засобів існування, мають місце злидні і безробіття.
Засоби приведення населення відповідно до виробництва дає природа – це війни, стихійні лиха, голодомор.
Математичне обґрунтування цієї “теорії” Мальту провів за допомогою статистичних даних щодо населення Північної Америки ХVІІІ ст. в праці “Досвід про закон народонаселення”.
На його думку суспільство перебуває в стані рівноваги, коли кількість споживацьких благ відповідає кількості населення.
Будь-яке державна чи приватна благодійницька допомога стає на заваді саморегулюванню, тобто природноекономічному обмеженню зростання населення Мальту довів, що пере гульова зростання населення завдає шкоди суспільству й економіці, провокує війни за додаткові війни і додаткові блага, скупчення населення приводить до виникнення епідемій, народжує безробіття та падіння з/п.
Теорія розподілу. У центрі теорії розподілу Мальтуса лежить вартість створеного продукту, яку він визначав через кількість праці. Кількість праці, що міститься у товарі, вимріюється витратами виробництва, до яких він відносить витрати живої та уречевленої праці і прибуток на авансовий капітал.
Вартість за Мальтусом = витратам на виробництво товару (з праці “Начала політичної економії”.
Прибуток – надбавка до вартості або результат продажу товару за ціною, вищою ніж вартість.
Ціна перевищує вартість внаслідок додаткового попиту на товар, який створюють треті особи суспільства (землевласники, їх прислуга, духовенство).
